Разом були

Моє серце веснонька лагідна заполонила,
Я тебе кохаю міцно від щирого серця,
Це не забаганка, це правда не сердься,
Кохання серденько мов матінка сповило

Як сонечко ясненьке, як голубоньку мою
Ціную я кохання більше за життя
Щоб приводу не було мені для каяття,
Завжди тільки щирою я буду з тобою…

Ніченька темна й ви зіроньки мої яснії
Дякую вам милі за красу вашу чудову,
Таку незрівнянну срібно – кольорову
Вона подарувала мені думки прекрасні.

Річенька глибока, вас, зіроньки...

Ти брав мою руку... часто всміхався...
Ти завжди казав, що я від всіх краща...
Ти слово промовивши прямо у вічі
Вдихав в мене радість... і мабуть би навіки...
Та просто нічого безплатно на довго немає.
І всі ті прохання, нездійснені мрії...
Пустенькі словечка і марні надії...
Усе ти пустив, не сказавши нічого
І вітер давно вже розвіяв останню розмову.
І ти вже давно мене позабув
Бо поруч твій "ангел" новий...
Вона... довгонога брюнетка...
Сміється все з жарту... говорить приємно...

Неможливо спинити час.
Ми не в силах його спинити.
Та він може спинити нас,
у безмежжі своїм втопити.

Не пустити в майбутній день,
на вчорашній струні лишити,
щоб під звуки старих пісень
ми ніщо не могли змінити.

Щоб ми вранці були такі ж,
як і вісім годин до того.
Не мудріше і не сміливіш,
не навчившись чогось нового.

Не знайшовши свою мету.
Не відкривши потрібні двері.
Залишивши любов святу
існувати лише на папері...

Не можливо спинити час.
Загубитися в часі можна...

Я не засну, якщо ти не прийдеш
і біль не заспокоїш мій глибокий,
крізь відстані мені не принесеш
в долонях-крилах довгожданний спокій.

Це можеш тільки ти, лиш ти один –
мене порятувати від будення...
Спинити плин настирливих хвилин
і повернути втрачене натхнення.

Я так тебе чекаю!.. Я тону
у загрубілих сутінках кімнати.
Без тебе цю пітьму не прожену.
А сили ледве вистачить чекати...

Зійди до мене, Бога посланець!
Покинь своїх висот небесні храми.
Ти ж бачив біль закоханих...

Так, я не пишу давно вершів,
Чому? Напевно болю було мало,
тепер, так вистачить цого,
напевно, кожному б на цій землі роздала.
Моя любов така примхлива діва,
Від неї я літаю наче птах,
а то ось так болить десь зліва,
Та люди кажуть, що це страх.
В моїх очах немає радостї, Вона,
кудись поділась, може і втекла.
Годинами дивлюсь на небо,
там хмаринки,
Та ім так холодно самим,
Я розумію іх , бо часто, на одинці
я залишаюсь з світом що німий.
Так,є кохання, воно – моє диво,
Та...

Над світом сходе зірка не одна;
Їх дві, і кожна з них самолюбива.
По-перше, зірка Сили – то війна.
Та є ще зірка Права – слова сила.

Безжальні промені у кожної із них.
Одна усе спустошити лиш хоче,
За слабкість – вбити, за супротив тих,
Хто не скоривсь їй, в люті спопелити!

Та інша теж глуха до нарікання.
До того ж, ще й сліпая від природи.
У неї лиш одне бажання:
Щоб все було, як їй лиш до вподоби.

Коли над нами сила – то біда;
Кайдани й батоги – то її слуги...

Тик-так- мерно движутся минуты.
Трык -тресь рвется сердце уже сутки.
Бух-бом отдается боль в затылке.
Глык-буль пьяный муж с кривой ухмылкой.
Ух-ах жизнь наклонною несется.
Мяу-мур -лапой в двери кот сребется.
Дзинь-трень льется в сон звук смс-ки.
Плюх-плях грязи в душу с болью вместе.
Кап-кап - в ванной кран последней точкой.
Бжик -вжи нервы пилит на кусочки...

Забываюсь тяжким сном,
Завтра еду я в дурдом.

Дивлюся у вікно прозоре
І бачу сніг, людей нема,
І, раптом, тут з'явились двоє,
І він її так обійма...
І на душі морозно стало,
Бо ще недавно за вікном
Мене ті руки обіймали...
А може... то було все сном?!
Ні, то не сон, то - страшна казка,
Якій кінця уже нема,
А Вітер шепче: "Ну будь ласка,
( З другою він, а ти одна )
Залиш його і не втручайся,
Так краще буде вам обом,
І краще ти одна зостанься,
Залиш ти двох тих за вікном!
І "новими" поглянь очима
На той світ, що не за вікном...

Грався з чубом вітерець –
Кум до Кума навострився:
Взяв духмяний папірець
(В день на ньому перцем грівся),
З діжки смачний огурець
(Смак до нього причепився)
Дошкуляє зміст увесь,
Наче кращій шмат гостинця?!
У гостинці є й млинець,
Пляшка теплої горілки,
Як козацький молодець,
Кум з’являється у хвіртки:
Здоровенькі Вам були –
Кум до хати поклонився,
Де кума сопить завжди –
Та заходь, от! зупинився…
Вже в передній, вліз в сінці,
Той же час – перехрестився,
Й Кум лежить...

Хмільок вітриться на осонні,
Димок струмує до гори,
Народ вирує біля Борі –
Спритний лівак служив в корчмі…
Два молодця зайшли до нього,
Був настрій вище голови,
Спитали трохи тут хмільного –
Простець від вус до бороди…
Й пустує там один другого:
- Як бачу стопку на землі,
Впадаю в відчаї німого,
Зникає й тяма в голові…,
Прошу Всевишнього: Дай волі!
Хиряві звички враз зніми!
…й казкової немає долі –
Радикуліт засів в мені?!
- А, тебе щось, не було видно?!
Питає другий...