Промах

В какой уж раз моя Душа
К секретам страстью удивляет.
При этом "всё и вся круша"Мужскую смелость проявляет.
Я засыпал под лёгкий шум
Ночного бриза в снастях мачты.
Дорожка света from the Moon
Плела немыслимые страсти.

Спал, как безгрешное дитя,
Перекрестив постель по Вере.
И, вдруг те на, как бы шутя,
Again, Душа, в своей манере: -

My dear Friend! На этот раз
Не полечу я в космодали.
С чертями предстоит мне «ралли»
И показать при этом класс!

Опять ты будешь матом гнуть...

Волога. Холод. Стукіт крапель.
Сиджу на камені в пітьмі.
Спина схолола. Сухий кашель?
-Почулося мені одній.

Тут тільки тьма і морок,
Не видно навіть промінця.
Не бійся, це не ворог -
Милуй свій слух митця.

Працюють тільки відчуття,
А зір відпочиває.
Нехай примарне відчуття,
Нехай так не буває,

А я почула тугу стін
І біль холодних сходів,
І я почула пісню -
Він співав в прольотах переходів...

Облетает листва с деревьев,
Гонит ветер промозглую хлябь,
А на лужах, как ожерелье,
Расплескалась холодная рябь.
Небо тучи повесило низко,
Словно хочет их сбросить вниз.
Видно, осень совсем уж близко.
Мы, родная, тебя заждались!
Приходи поскорее в гости,
Нас порадуй опавшей листвой
И берез золотые космы
Потрепи и дождем промой.
Только гроздья рябины красной
Не срывай с последней листвой.
Пусть они, словно звезды на башнях,
Греют душу своей красотой!

Как-то днем одним июльским
две старушки под окном
на скамейке сидя чинно
обсуждали весь наш дом

Для начала освежили
темы всех минувших дней,
а уж после приступили
к обсуждению людей

Чтобы мысли не терялись
и кого-то не забыть
начали, да поэтажно
в пух и прах всех разносить

Обсудили всех соседей,
им досталось от и до
всем им косточки промыли,
лишь забыли про свои

День уж близился к закату
солнце гневилось в красе,
а старушки все сидели:
"не забыли ли кого?"

Меня разбудила сегодня гроза,
Я вышел и сел на крыльцо
И дождик открыл и промыл мне глаза
И высушил ветер лицо.
Живет, где-то в нас, притяженье к земле
И тяга к родному порогу,
Я чувствовал это всегда и везде,
Но что-то позвало в дорогу
Но я шел вперед, будто на тормозах
И как-то встречая восход,
Почувствовал то, что тянуло назад,
Исчезло и тянет вперед.
Немало я встретил друзей и чудес,
Но рвался вперед, будто в бой
И как-то пройдя через речку и лес
Я просто ...... вернулся домой...

Яскравий промінь ясного кохання,
Зігрів мене на лагідних своїх долонях
Виконуючи всі прохання і бажання,
Приніс він радість та красу з собою

На все життя я вдячна буду небу,
Його блакить, натхнення та краса
Мене втішали, коли біль ганебна,
Хотіла вирвати любов з мого життя

Ти, мовби диво, в теренах моїй душі
Запобігаєш зникненню кохання, мрій,
Для тебе всі мої поеми, та мої вірші
Ти, рятівник від зла, людського мій..

Я дивлюсь в твої очі, не можу промовить хоч слово,
Заворожений погляд і якийсь несподіваний сум,
Я кохаю всім серцем не вбачаючи в цьому лихого.
Мене мов сполохнув несподівано, легесенько струм

Дай візьму я в свої твої сильні красиві і мужні руки,
Зізнаюсь в коханні бо в собі більш несила тримати,
Це, від серця всього, не якісь там вибагливі трюки,
Не можна вжитті не кохаючи серцем таке відчувати,

Я, цілунок свій лагідний, любий мій, тобі подарую
Бо не можу, бажання нема серцю біль...

В спокої днів
Від неба до неба
Сонце плавило лід –
Мені це і треба.

Я кохала його
Палко, сильно , до ранку,
Але щастя моє
Геть пішло на світанку.

Біля моря на хвилях
Ніжна хмарка заснула,
Та де щастя поділось
Досі я не збагнула.

Я шукала у квітах
промінь твої усмішки,
Та з холодним повітрям
Засинала у ліжку.

Та не буде прохань,
Не благань, не чекання.
Я залишила серце
Для твого кохання

Всміхається краса лукава
Така підступна та ласкава
Богиня, німфа пьєдесталу
із барельєфу - свого трону.
На ній же з каменю корона
І насмішка суха і строга
Для нас якби пересторога,
Щоб не пройшов ти без поклону....
Та недоступна для простого
Земного, чистого кохання!
Її бажання - це визнання.
А до овацій вічна спрага
І чути лиш єдине: "Браво!"
О Славо!
О скільки чистих й непорочних
Запутались у твоїх косах
І не сховають вже у простинь
Наготу свою у сльозах.
О, золоті річки...

1

Люблю. Без памяти люблю…
Пусть, даже больше проклинаю.
Я знаю – сам себя гублю,
Но разлюбить и не мечтаю…

Кто ты? Цветок без лепестков,
Ты утро, растерявшее лучи,
Нет, не взойдёт любви росток
Из твоей каменной души.

И всё ж люблю! За что люблю,
И сам не вижу, и не знаю…
Я знаю – сам себя гублю,
Но разлюбить и не мечтаю.

(перевод мной сделан в феврале 2007 г)

Текст оригинала:

Люблю. Без пам’яті люблю…
Хай, може, більше проклинаю.
Я знаю – сам себе гублю,
Але не...