Промах

Пришёл Вечер с ведёрком ваксы.
Размешал черноту густую.
И по нежно-розовой краске
Кистью длинной по небу малюет.

Раздражённо Луна нагая
Край задёрнула занавески.
Серебристая вытекает
Неприкрытая в спешке бледность.

Кисть свою промыв водой чистой,
Расплескал по всей тьме небрежно
Звёзд надежду светлые брызги
И уснул маляр безмятежно...

Поземка из листьев кружится,
Листок воробьишка клюет,
А небо на землю стремится,
Туманом по водам плывет.
В осенней дали необъятной,
Стою на вершине холма,
Пронзаю излучину взглядом,
Где реки сплели рукава.
Как три направления жизни,
В развилке тревожной судьбы,
Несут они голос Отчизны,
Сквозь грозные годы борьбы.
Их воды темны и прохладны,
Таится в них сумрак и страх,
Тех душ, что пошли на попятный,
И канули в лету в веках.
И сердце мое леденеет,
От ужаса призрачных лет...

Телемак
«Отец отсутствует, и дома нет, наш Те-
лемак был изгнан, причина в Антиное,
а Ментор нам поможет, кончину он от-
срочит, в этом песнь то белое на золо-
том, а он, тот Нестор, о Трое, рассказав,
Елене, судьбу она разрушит, коней не
укротит, коричневым тем ящуром грозит.
Протея встретив, что облик свой меняет,
как то сознание, наш ум, та форма, форм,
а Менелай владыка, лакедемонского двор-
ца, прилив тот зелен, истории конец, а фи-
лологии начало на острове Огигия, Кали...

Идет-гудет Зеленый Шум*,
Зеленый Шум, весенний шум!

Играючи, расходится
Вдруг ветер верховой:
Качнет кусты ольховые,
Поднимет пыль цветочную,
Как облако: все зелено,
И воздух и вода!

Идет-гудет Зеленый Шум,
Зеленый Шум, весенний шум!

Скромна моя хозяюшка
Наталья Патрикеевна,
Водой не замутит!
Да с ней беда случилася,
Как лето жил я в Питере...
Сама сказала глупая,
Типун ей на язык!

В избе сам друг с обманщицей
Зима нас заперла,
В мои глаза суровые
Глядит — молчит жена...

В цей день яскравіше у сонця проміння!
Собором святкує цей день Берегиня!
В цей день посміхаючись з неба зірки
Для щастя й любові тебе принесли.
Щоб ти засіяла як сяють вони,
Щоб ангели долю твою берегли,
Щоб кожна здийснилась оспівана мрія.
Вік довгий живи і здравствуй Марія!

Плече до плеча, юнкери і студенти,
І ти, гімназисте, ставай,
Прийшла наша черга примкнути багнети
І йти боронить рідний край.

Студентський наш курінь крокує на Бахмач,
Та там вже червоні полки.
Напевно, нам, мила, не доля вже бачитись
І ждуть мене кращі світи.

На станції Крути співають гармати,
Розмову веде кулемет.
Потрібна підмога, та годі чекати –
Не той політичний момент:

В столиці Петлюра пакує валізи
І топить в крові «Арсенал»,
Старенький Грушевський захоплено пише...

Не кажіть дурниці,
Краще - гей, заждіть -
Хлібом-сіллю жниці
Правду освятіть.
Квіти коло хати,
Гуси на ставку -
Україна-мати
Ніби у раю…
Та в лиху годину
Вітер сновигав -
Клав у домовину,
З мертвих піднімав…
І коли полями
Спалахи зорі
Жито цілували
Рідної землі -
То були махновці,
То була війна -
Українські ночі -
Хижий птах літа…
Думи невеселі,
Вітерець гуля,
Ходить по пустелі -
Журиться земля…
Та Махно завзятий
Вірить, що народ
(Годі вже чекати)
Зробить першим крок...

Мне не уснуть… пока по подворотням
шуршит сусальным золотом сквозняк…

Душа: вчера не слушалась… сегодня…
А строчки по листу – так и скользят…


Луна – неровным зернышком попкорна
лежит с пером чернильным на столе.
Налоги заплатил – и спи спокойно!

Я заплатил. Не спится – на Земле.


Я наперед – и правым, и неправым
с три короба налогов заплатил.

ЧТОБ ВЫ В КУПЕЛЬ – НЕ БУЦКАЛИСЬ ОРАВОЙ,
в молитву намешав
аперитив.


И не Крещенья вам на пьяны-очи,
а мертвых снов. И...

Ступай, Россия, в ВэТэО*,
чтоб сгинуть, от «Реформ», скорее…
Всем непонятливым: «То, что?» -
ответит время ( Скорбь, в нём, злее! )…

Да и Пути, что Свой ( Всегда! ),
блудить, наверно, доконало…-
Вот и к Отчизне, лабуда,
очередной тюрьмой пристала…

А что там станет, со страной ( ? ),
вскользь, демократы «посчитают»…-
привычной меркой, как игрой,
где люди – тля…- так пусть сдыхают!

И бесконечностью судьбы,
во Светлый Путь, чрез попугайство,
прощай же, в жестах...

Заспівало серце спів свій слов’їний ,
Сонячний промінчик у віконці грає,
Визначилось серце : саме ти - мій милий,
Зрозумівши якось, що воно кохає.

Вітерець дбайливо розігнав хмаринки,
Лагідно і ніжно граючись з листком,
Щоб було приємно нам у ті хвилинки,
Коли нас зігріє водночас любов.

В золотому сяйві грають мої коси,
А блакитне небо дивиться на нас.
І нехай з тобою іноді непросто,
Я тебе кохаю, як у перший раз.
А твої цілунки в серці зберігаю
,
Там моя скарбниця, і моє життя...