Навьих

Квятковская Людмила
Была девчонкой «в теле».
А пацанва любила
Лишь тощеньких девчат.
На Люсю – ноль вниманья,
Все сквозь нее глядели...
Из будущего видно:
Не девочка, а клад.

Отзывчива, сердечна,
Умна и без заскоков.
Готова сделать в дружбе
Навстречу первый шаг.
А юность так беспечна...
Хоть кто-то у истоков
Формированья душ бы
Сказал бы:
-- Надо так... –

Была бы дружба с Люсей
Квятковской мне подарком.
Но я был не умнее
Всех прочих, а глупей...
Была б, наверно, лучшей...

Я - и призрак, я - и явь.
Всё во мне - и правь и навь.
Я - и здесь, и нет меня,
Не люблю и влюблена.
Я серьёзна и шучу.
Плачу я и хохочу.
Суть моя - и лёд и пламень,
Но в груди моей - не камень.
Правду ль молвлю, иль солгу
- От себя не убегу.
Растворюсь в ночи, пространстве,
Я - измена с постоянством.

Рахую дні, години і хвилини,
Коли зустрінемось з тобою знов.
Я - божевільна... як мала дитина,
Та я ще вірю в справжнюю любов!
Мене любили, потім знов кидали,
Та я назад до нього завжди йшла.
І тут... тебе зустріла; покохала...
Від нього я навік уже пішла!
Тепер не можу я без тебе жити,
До мене в снах приходиш ти щоночі.
Тебе до смерті буду я любити,
Щодня я хочу бачить твої очі!
Дивлюся знову на старий годинник,
А серце знов наповнює любов.
Рахую дні, години і хвилини,
Коли...

Холодным пламенем заката
Погас, ликуя, старый мир,
И слёз стозвонное стаккато
Тоской заполнило эфир.

Я выходил из прелой яви
Погасших умерших миров,
И к небу дух змеился навий,
Был тёмен сущего покров.

Одни притихшие берёзки
Смеялись детскою мечтой.
От их красы простой, неброской
Струился отблеск золотой.

Но вряд ли он теперь подарит
Былые тихие миры,
Покуда едкий дым от гари
Мешает прошлое открыть

(с) Борычев Алексей

Кум зайшов й до Кума зранку,
Вишневий гай ще не прозрів,
Побачивши горілки склянку
Вусами смак зашелестів…
Дай, я наллю тобі стопарик,
Сказав шановний та налив,
Включивши фірмовий ліхтарик
Він Кума ж пити запросив…
Я теж тобі наллю – Кумасик,
Пий з перцем вугриця настій,
…десь недалеко в’є комарик,
У нього власно мій мотив…
Ох, пили довго та співали
Козацьку пісню увесь день,
Аж, поки п’яні посідали
Сперечатись, відкинув лінь…
Давай поспоримо козаче,
Каже Кум, що має дім,
Не...

Стікають солоні краплі по щоках

Ти де? Ти де? Ти де?

Життя немає у моїх очах

Нема тебе. Нема тебе. Нема тебе.
А серце б’ється сильно-сильно

Не знає ще, не знає все…

Я обманула, щоб пожило ще

Ти де? Ти де? Ти де?
Чашка кави з ваніллю на двох

Тепер моя, лише моя

І пачка Marlboro, як згадка, ох…

Вже не твоя. Вже не твоя. Вже не твоя.
А я і далі слухаю Бітлів…

Та вже не пишу СМС тобі…

Не питаю: «Як ти зумів?». Навіщо?

Let it be. Let it be. Let it be.

…обрій неприємності значний
І, Пан Левко, суне з розумінням
До лікаря – де квалітет такий,
Що, власно, потребує уміння…
…Пану увижається тяжкий
Секс у барвах головокружіння,
…й спілкується – де і хто дурний,
Є наявність межі божевілля?
Наш спеціаліст пірнає в стіл,
Дістає картки заходів дізнання
(Чорний квадрат, круг, трикутний мір),
Скажіть, будь ласка, є прохання:
Що пізнаєте…, й що бачить зір?
(Наче ставить не складні питання)
…Ваш квадрат – це сексуальний двір,
Й кімната...

Дідусь старенький – сива голова –
Пришкандибав до братської могили …
Постояв … щось згадав … прошепотів якісь
слова …
Дві квітки впали на гранітні брили,
А по щоці його котилася сльоза.

Життя важке, хоча проте цікаве,
Прожив цей сивочолий ветеран:
У сорок першому пішов на бій кривавий,
Хоча тоді ще й вісімнадцяти не мав,
А потім довгі-довгі роки працював
На благо Батьківщини – для Вітчизни слави!

Життя печать залишило свою –
І очі діда вже й забули, що є сльози,
Та тут...

Я бачив очі кольору весни.
В них зелень травня, що росою вмилася.
Ті очі захопили мої сни
І у думках навіки оселились.

Колись за них романтики поети
Йшли на дуелі і на барикади,
А лицарі, відклавши арбалети,
Про них складали чарівні балади.

Я бачив очі кольору лісів,
Де все первинно-дике, романтичне.
Здається, колір цей на сто віків
Мене в спокої більше не полишить.

Я закохався в їхню глибину,
Що сяє блиском тисячі смарагдів,
В їх усмішку чарівну і живу,
І вже цьому не можу...

Країна злодіїв, пристосуванців і рабів,
Країна маргіналів й бюрократів,
Країна жебраків і новоспечених панів… -
Як ще тебе характеризувати?

Ти звикла вірити у новоявлених «месій»,
Тебе плюндрують – а тобі приємно.
Тебе безчестять, наче найостаннішу з повій,
І продають – вже навіть не таємно …

Ти стала мачухою для мільйонів тих простих
Людей, що скромно звуть тебе Вітчизна,
Вже призвичаїлась до цінностей чужих – отих,
Що так обожнюють нікчемні блюдолизи.

І все ж люблю тебе, о...