Моя кохана

Я дивлюсь в твої очі, не можу промовить хоч слово,
Заворожений погляд і якийсь несподіваний сум,
Я кохаю всім серцем не вбачаючи в цьому лихого.
Мене мов сполохнув несподівано, легесенько струм

Дай візьму я в свої твої сильні красиві і мужні руки,
Зізнаюсь в коханні бо в собі більш несила тримати,
Це, від серця всього, не якісь там вибагливі трюки,
Не можна вжитті не кохаючи серцем таке відчувати,

Я, цілунок свій лагідний, любий мій, тобі подарую
Бо не можу, бажання нема серцю біль...

Я, не в змозі, вгамувати свою тугу, за тобою
Якесь в мені таке незрозуміле, дивне відчуття
А серце, щось так лагідно наповнює любов’ю
Яка, дарує, найсолодші, та приємні почуття

Нема ні світла, ані радості в сумних очах моїх,
Хоча б хвилинку я тебе коханий мій не бачу,
Ні, не відмовляюсь я від щирих почуттів своїх
Без них я сенс життя, одразу ж так утрачу,

Без зайвих слів вони вражають диво-насолодою,
Ті почуття, турботливо в мені все надихають
І користуючись най першою в житті...

В спокої днів
Від неба до неба
Сонце плавило лід –
Мені це і треба.

Я кохала його
Палко, сильно , до ранку,
Але щастя моє
Геть пішло на світанку.

Біля моря на хвилях
Ніжна хмарка заснула,
Та де щастя поділось
Досі я не збагнула.

Я шукала у квітах
промінь твої усмішки,
Та з холодним повітрям
Засинала у ліжку.

Та не буде прохань,
Не благань, не чекання.
Я залишила серце
Для твого кохання

Вона кохала серцем, а розум
Благав її усе припинити,
Була щаслива з ним, але вдома,
Благала більше їй не дзвонити.

Вона губила довге волосся ,
Вона не спала довго до ранку,
Та вийшло так, що здалося,
Що це була лише забаганка.

Вона шукала сенс в цьому світі,
А світ шукав її в своїх мріях,
Вона бажала к зорям летіти,
Та відчувала спокій в цих діях.

Коли гуляла о півдні цим парком,
То відчувала радість безмежну,
Тому що знову цим ранком,
Відчула, що від нього залежна.

Та...

Раптом в серце кохання прийшло.
I щось дивне зробило зi мною.
Так дбайливо його сповило,
Щоб його врятувати вiд болю.....

Все миттєво змiнилось в життi
Стало мовби у казцi чарiвнiй
Почуття- подарунок менi.
i цей досвiд для мене безцiнний...


В мою душу кохання прийшло,
Мовби соняшний промiнь весною
Все погане iз серця пiшло
В день, коли я зустрiлась з тобою

Минає все... секундами хвилина,
За днями ночі, місяцем роки...
І лише ти - кохана та єдина,
Зостанешся зі мною навіки.

Наснився сон мені, кохана.
Дикий сон.
Над прірвою по линві ти прямуєш.
Ти зупиняєшся, зітхаєш, балансуєш,
І знов ідеш.
А над тобой, кружляє зграя.
Чорних,
Кричущих мстивливо ворон.

Мені наснився сон, моя кохана.
Жахливий сон.
У ньому я лежу ницьма, живий, у домовині.
А серце неосяжний краэ біль.
Це біль провини.
За гіркоту,
За кожну мить страждань, що я приніс тобі,
Моя кохана.
Мені наснився сон.

Коханий мій!
Тебе вітаю, з цим,
Нашим, днем весни.
Я знаю, що тебе
кохаю, уж десять
років. Ні, тебе
я буду пом'ятати
нарешті всі роки.
Пробач мені усі
грихи, провини й
помилки.
Твоя кохана навіки!

08.03.2006

Над таїною посмішки Джоконди
Почесну варту пїять віків несуть,
Присвячено трактати їй і оди,
Та не збагнено Жінки тої суть!

Тебе, кохана, я давно вже знаю –
Чи є хто в світі ближчий, далебі!
Та з кожним роком знов я відкриваю
Незвідані скарби душї в тобі.

Та що роки! Неначе блискавиця,
Ти в мить одну з’являішься мені…
Що означа вогонь в твоїх зіницях –
Любові спалах чи раптовий гнів?

Часом буваєш лагідна і мила,
Часом похмура, замкнена, сумна,
А потім знов, як море те мінливе...

В далекому вирію пташка
Не стогне й не томиться тяжко.
Лиш в крилах відчує судому
І з силою потяг- додому!
А дім- з гілочок і соломи.
І в гору аж дух завмирає,
А крилами силонька грає.
І я , наче в вирію пташка
Живу наче й зовсім не важко,
А все таки рвуся додому,
До тих гілочок і соломи.
Чого ж я так довго чекаю?
Чи звик, чи дороги не знаю?
Чи просто далеко до хати,
Та крилами важко махати.
Лети ж моя пісне без мене,
о Земле кохана, о нене!
Лети, лети, лети!