Кохання

Наверно так мені судилось
одній свій вік весь коротать,
зуміла матір красу дати,
та не зуміла щастя дать.

Зуміла дати карі очі,
та чорні брови - дві дуги,
але від батечка достався
характер... Господи, прости.

А серце, серце те дівоче,
ох, стільки же від тебе лиха,
любить по своєму, бач, хоче,
і не бажає любить тихо.

Над моєю голівонькою
розцвіта калина,
Серце моє полюбило
в недобрую днину.

Полюбило, а я й не знаю,
що ж мені робити .
Мій коханий не бажає
зі мною ходити...

Зірки однакові нам сяють
Немов би кажуть: все мине.
Терпіння й мужність біль здолають
Розлуки час, колись спливе.

І я, і з серця завмиранням
Дивлюсь на те, що й бачиш ти.
І мрію: завдяки коханню
Зійдуться зоряні мости.

Відкриєтся нам інша доля
Нові шляхи, нове життя
Де вже ні що, і вже ніколи
Не сгасить наші почуття.

1 куплет
Час минув, всi пісні зім’яти,
А тебе мені не вистачає,
Як від серця журбу сховати?
Соловей для коханих співає.
Доторкнутися до зап’ястя,
Поцілунком його покрити,
Було би величезним щастям
В сні одному разом парити.

Приспів
Я не можу без тебе жити,
Я не хочу без тебе бути,
Як, скажи, тебе не любити?
Як обличчя твоє забути?
Від очей твоїх гасне сонце,
А від слів розцвітають квіти,
Ти постукай в моє віконце,
Я подумаю, дує вітер.

2 куплет
Як потрапити в наше літо...

Сопілки чари - чар чарівніші,
Як промінь в млі лісовій тиші,
Душі торкнувсь, весну збудивши,
Юнацьку долю, натомість, вбивши.

Любов людська, як тая хвиля -
Ось, огорнула, а ось і зплила.
Прокляттям стала, та не застигла,
Коханням мле кам'яна брила.

Й жорстока туга вовкулаки,
Як спів лине, й камені валкі
Гуркоче зсіли перед Мавкой, -
Цей світ бринить любов"ю палко!

"Нехай душа від муки стогне!
І від укусу тіло здрогне!
Кохаю! Що є вище в світі?!
Це вічний спів в єдиній миті...

День за днем на сонці висихають,
Мов росинки, роки небуття...
Мої діти більш за мене знають...
Та не знають, що то є - життя.

А чи жив, чи ні - сенсу немає,
Всупереч привітним небесам...
Чи кохав, чи був коханим... знаю,
Вірив і боровся - завше сам.