Дощ

Я сумую, за тобою
кожну мить, хвилини, роки
дощ, за вікнами чаклує...
відбиває твої кроки...

Листопад затіяв бал
одяглись в наряди клени
листям жовтим мерехтять
осінь кличуть в наречені

Я сумую, за тобою
кожні дні, хвилини, миті
ти не дзвониш, ти не пишеш
мов мене, немає, в Світі...

Я сумую, за тобою
бо без тебе- пекло, муки
мрію, знову цілувати
твої губи, твої руки

Я сумую, за тобою
ти зі мною, в кожній миті
зачарований тобою
ти одна, єдина, в Світі...

Я сумую, за...

Восени із дощами та грозами,
Загубили кохання з тобою ми.
Полетіло за обрій лелекою,
Була близькою... стала далекою.

Не чекай, не повернеш, не втішишся.
Ти з другим у коханні освідчишся.
Все минеться надією сльозами,
Восени... із дощами та грозами.

Выцветшая овражь и выгон рыжий…
Мозоль сандалий, огруби - ремни…
Репьяные стяжи и холм бесстыжий…
Пёс шелудивый глиняной кремни…

Розетки цветь и стебель лопушиный...
Ватажная сомлела ребятня...
В отрухьях земь и в запашни мышиной...
Избуха - кладезь старого тряпья...

Ручей в низи запруженый в болотье…
Стегань осотная , жжень камышей…
И жабистое склизкое отродье…
Распуганное лентами ужей…

Там розный вереск, скрып чертополоха…
Сочни шмелей жужжа снуют к скоту...

Подивись на птахів – в небі сірому,
Їхні крила приглушують дзвін церков,
Відлітаюсть кудись смутком білим,
Щоб вертатись назад знов і знов.
В кожній краплі дощу відображення
Поплямованих болем надій
Задихнувшись відкрику протяжного,
Гільйотину збудую.. не мій..
Я простягу скалічені крила,
Відшукай мене , милий, в ключі
Так літати мені не під силу.
Так літати хіба, що вночі.
Змах крила конвульсійний.. О, Боже!
Дай же сил поборити печаль
Шкодувати себе я не можу,
Мені...

Самотність знову прийде
Її лагідний подих мене обійме.
Ми разом запалим свічки,
Нехай, розпеченого серця
Багаття палає.

Ти чуєш, як зі стелі
До долу падає сніг?
Це пір'я янголів,
Що б'ються у небі
За право зі мною
Прожити вічності мить.

Ти відчуваєш,
В безодні пустої кімнати,
Як місячне сяйво скрізь грати
Тягне долоню свою?
Воно бажає торкнутись обличчя,
Бажає торкнутись душі.

Ти бачиш,
Як похмуро кривляться хмари?
Вони зараз зірвуться дощем...

Я чув від людей
Про те як сяють
Зорі на небі,
Про те як у полі
Квіти ростуть,
Про натхненні вітрила,
Що човни далеко несуть.
Це сумно, на небо
Сліпими очами дивитись,
Життя в безодні пітьми,
Дитинства зламана доля.

Нені вуста мені промовляють:
Сьогодні сивиє небо
І хмари мають
Ридати дощем,
А сьогодні сонце
За обрій сідає,
І хтось до когось пішов.

Злий всесвіт
Від мене сховався,
Марнота усе -
Це привидів світ.

Ви в дібровах бували?
Ви бродили по травах?
А росою вдалвалось
Вам умитися зрання ?
Біля вогнища в полі
Ви колись ночували?
А у губи холодні
Джерело цілували?
Ви ромашки зривали,
Йдучи луками бистро?
Під своїми ногами
Чули ви шелест листя ?
Чи хоч раз ви зустріли
Сонця вранішнє світло?
Чи хоч раз ви хотіли
Бути трішки піітом?

А як вас не будила
Солов'я рання пісня,
І як ви не ходили
Слухать шепоту лісу,
Від дощу не ховались
Під березову крону ,
І як ви не зривали
Цвіт...

Загасло кохання як полум’я свічки
І в серці, як віск, розтануло вмить
А потім з очей , печаллю пролилось
В душі пустота, лише вітер шумить

Не вітер, то пам’ять, то спогадів мари
Танцюють в уяві, сумний полонез
Химери і феї, плетуть свої чари…
І образ коханий, як марево щез…

Загасло кохання як полум’я вночі
І серце як віск, розтопилось в тиші
Як в повінь, печаллю наповнились очі
І потім дощем пролились у душі

Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський

Почему на твоей щеке
заблестела слезинка?
А быть может, дождинка
пала сверху в крутом пике.

Может, просто снежинки след.
Белоснежная, тает.
Иль букашки летают
и целуют они портрет.

Пусть лишь радость родит слезу.
И сияет свет в сердце,
очищает он герцы.
Дарят капли свежесть в грозу.

Пусть снежинки ласкают взгляд,
согревают твой холод.
Улыбнёшься – я молод,
впереди мгновений парад.

А с малышкой-букашкой пусть
улетит душа птицей...

Кто ест пиццу, тот радует птицу
Кто ест банан, тот гурман
Натурал ест овсянку
Носит мир наизнанку
Она заворачивает роллы
Под бульбашки Коллы...

Ресторан принимает туман
Апрель вещает в Осень
Угол зрения наискосок
Критика это проседь
Ангельской пыли блаж
Нейроны постылых чувств
Где твой 17й Паж
На что Он Сегодня Дюж?

Танцует, а может пьян
Забылся и всех простил
Прости что я был румян
Не стыдно я просто был
Читал и хотел мечтать
А вредно вода на ночь
А с кем ты хотела спать...