Дитина

С такими мыслями и горем
Купец Василий вышел в ночь
За синим тридевятым морем
Искать похищенную дочь.

И снарядился не на шутку.
И ружей взял и барахла,
Чтоб отыскать свою малютку
И вырвать из объятий зла.

Когда ж прощаясь за порогом
С женой обнялся у ворот,
Пообещал ей перед Богом
Вернуться с дочкой через год.

Не позабыл с собой припасы.
Старшой Микола – тоже здесь.
И хоть всего четыре класса,
А силушки уж малость есть.

Братья двоюродные мигом
В дорогу снарядили воз.
И...

Ти брав мою руку... часто всміхався...
Ти завжди казав, що я від всіх краща...
Ти слово промовивши прямо у вічі
Вдихав в мене радість... і мабуть би навіки...
Та просто нічого безплатно на довго немає.
І всі ті прохання, нездійснені мрії...
Пустенькі словечка і марні надії...
Усе ти пустив, не сказавши нічого
І вітер давно вже розвіяв останню розмову.
І ти вже давно мене позабув
Бо поруч твій "ангел" новий...
Вона... довгонога брюнетка...
Сміється все з жарту... говорить приємно...

На Вкраїні зорі, мабуть , мають крила-
Від серця до серця об'єднують милих.
На Вкраїні небо наймиліше в світі,
Найніжніші мами, усміхнені діти.
На Вкраїні в лісі, як в рідному домі-
Це дуби і сосни- всі мені знайомі.
А степи Вкраїни п'янять ароматом,
В золотих просторах різних трав багато.
До Дніпра старого притулились ріки;
Живою водою хай повніють ввіки.
Я молюся Богу:" Не забудь Вкраїну!
Прийми в своє серце, як рідну дитину."
"Благе слово твоє на всі покоління.
І даруй їм розум...

Вони співають: Ще не вмерла Україна.
Ще досить м,яса на її кістках!
І з насолодою встромляють в її тіло вила
Смакуя жах і біль в її очах.

Чи то є люди, чи це зграя вурдолаків ?
Нема ні сорому, ні честі, ні жалю.
Вони відносять квіти Кобзарю, але!
Гризуться, проміж себе, наче б то собаки.

Ми всі перетворились на тварин.
Одні є хижаки, а інші вівці.
Та всі гуртом, ми відриваєм крильця,
Ще в навіть ненароджених дитин.

І рідний край наш, де пісні лунали
Де розквітало радістю життя...

Он сміються в Україні
На гібридів схожі свині.
Смiха свято в зубожінні,
Як колись, так і понині,
Все шукають, хто в тім винний,
Та чомусь не всі єдині,
Від всієї мішанини,
Не залишилось в помині,
Згадки вже про те від нині
На віки віків заміни.
Тих веселощів мінливість,
З жахом там на карантині,
Покладе у домовину,
Хворих з кожної родини.
Не жаліють і дитини,
Що сидить саме під тином.
Батько на війні загинув,
Мати в наймах, десь в долині,
Дід і баба від...