Чорном

Серед голої пустелі,
Де й травинка не росте
Встав оплот госпітальєрів –
Замок Крак де Шевальє.

Там живуть відважні люди –
Славні рицарі Христа -
Поважають їх усюди
Й феодали, і міста.

Горді воїни-монахи –
Вірні Господа сини
Не бояться ні Аллаха,
Ні самого Сатани.

І ніхто не міг пробитись
Через товщу древніх стін,
Аж прийшов до них із військом
Сам султан Салах ад-Дін.

«Гей, здавайтесь, християни! –
Сильна армія моя,
А за це в ім’я Аллаха
Я дарую Вам життя!»

Не...

І знов громаду підштовхують до урни
Віддати голос свій в підтримку кандидата.
І знов маячать перевибори і тури,
І кошт людський цим "перегонам" сплата.

І кожен вибір не дає надії.
За кожним разом стан дедалі гірше.
Програмам всупереч розгортує події,
Країну злидні стискують все більше.

Та й вибирають люди не програму –
Того, хто більш правдиво обіцяє.
Хто найчастіше просторікує з екрану,
Великі гроші на «розкрутку» має.

Один на одного без жалю ллють грязюку...

Він звик дивитися на світ
Крізь окуляр оптичного прицілу,
Він звик, коли сумління не болить,
Бо у прицілі ворог – не людина.

Він звик дивитися на світ,
Як той хижак, що так чека на жертву,
Він звик, коли інстинкт його кричить:
«Все те, що є поганим, мусить вмерти!»

Він звик дивитися на світ,
Який давно уже не чорно-білий,
Але тепер душа його болить,
Бо зрозумів він: ворог – теж людина…

Івано-Франківськ
16 листопада 2009р.

Друге сонце засяяло
На небі ранкового міста.
Обвуглена гілка сакури…

***

У невеличкому японському містечку
Малюк-школяр – допитлива дитина –
Йдучи за руку з дідом по-малечку,
Спитав: Дідусю, що то: Хіросіма?

Дідусь, примруживши вузькі старечі очі,
Здійняв обличчя у безхмарне небо,
Згадавши морок ядерної ночі,
Подумав: Розказать? Чи все ж не треба?

Наважився. Сказав: Жахливий сильний біль,
Останній зойк людей в горнилі пекла,
Від багатьох лишилась тільки тінь,
Вкарбована...

«Рідна
унітарність»
то є певна сила
скриваючи за міццю
свій непоборний глузд
водночас змиває миттю
в тінь прострації сортиру
брутально феєричні дива
де файно пухкає мортира
як бомбардувальна злива
діла шпурляє хутко низові
в чорні полюси на усі боки
не зволікайте емотивність!
серцева гине креативність
й можність адекватних дій
важена на вірогідність мрій
то э фарс вельми шалений
що пішов у таз місцевий!
Сподіваймося на вдачу після змиву
нехай зведуться пристрасті в...

Взяла буденність паузу
опісля трудового дня
аудитор після пафосу
перетворився в тягаря…
…перевірка перевірки
така суцільна маячня
у кишенях тільки дірки
та для чого ж уся возня?!

Всі помилки перепрали
і таємниці поскребли
що вже треба переграли
й фейс оф тейбел зберегли!
…так завжди у нас буває
і на кафешку швидко йшли
там пісні вже хтось співає
про два щасливих береги…
посиділи…покуняли…
разом додому поповзли
аудитора ж підняли
та у садочок віднесли…
світить місяць між...

Що твої думки?- то полохливий вітер
Що твоє життя? - то примарний сон
З твого серця проростуть рожеві квіти
Коли займеш свій підземний трон

У яку мить ти почуєш подих світу?
Які осяють твоє чоло зірки?
У вогкій землі нескінченне літо,
У вогкій землі завше праведні часи

Сумуватиме чорне хмарне небо,
Чи захід - буйний та стрімкий,
Твоє життя залишить себе,
У памяті людей прозорій і тривкій.

Що було зі світом і що буде?
Зі сторони могилля все одне
Буде те ж саме і ті самі люди...

Начебто й досі у грудях бринить
Відлунок слів твоїх жорстоких.
І інколи ввижається та мить,
Коли ще голос твій
Мав теплий колір
І дарував лиш спокій.

Немов пітьми зчорнілі крила
Світ щастя покривають тінню,
І туга добре в серці вбила,
І чорних помислів могила
Лягла на груди тяжко,
Заповнив серце злоби гниллю.

Весь світ, померкнувши, обрид,
Що мало цінність – вже не цінно,
Що жевріло, схолоне в лід,
І промінь творчий,
Померехтівши, зблід,
І без провини доля...

Наверно так мені судилось
одній свій вік весь коротать,
зуміла матір красу дати,
та не зуміла щастя дать.

Зуміла дати карі очі,
та чорні брови - дві дуги,
але від батечка достався
характер... Господи, прости.

А серце, серце те дівоче,
ох, стільки же від тебе лиха,
любить по своєму, бач, хоче,
і не бажає любить тихо.

Над моєю голівонькою
розцвіта калина,
Серце моє полюбило
в недобрую днину.

Полюбило, а я й не знаю,
що ж мені робити .
Мій коханий не бажає
зі мною ходити...

Наснився сон мені, кохана.
Дикий сон.
Над прірвою по линві ти прямуєш.
Ти зупиняєшся, зітхаєш, балансуєш,
І знов ідеш.
А над тобой, кружляє зграя.
Чорних,
Кричущих мстивливо ворон.

Мені наснився сон, моя кохана.
Жахливий сон.
У ньому я лежу ницьма, живий, у домовині.
А серце неосяжний краэ біль.
Це біль провини.
За гіркоту,
За кожну мить страждань, що я приніс тобі,
Моя кохана.
Мені наснився сон.