Була

Квятковская Людмила
Была девчонкой «в теле».
А пацанва любила
Лишь тощеньких девчат.
На Люсю – ноль вниманья,
Все сквозь нее глядели...
Из будущего видно:
Не девочка, а клад.

Отзывчива, сердечна,
Умна и без заскоков.
Готова сделать в дружбе
Навстречу первый шаг.
А юность так беспечна...
Хоть кто-то у истоков
Формированья душ бы
Сказал бы:
-- Надо так... –

Была бы дружба с Люсей
Квятковской мне подарком.
Но я был не умнее
Всех прочих, а глупей...
Была б, наверно, лучшей...

Вона кохала серцем, а розум
Благав її усе припинити,
Була щаслива з ним, але вдома,
Благала більше їй не дзвонити.

Вона губила довге волосся ,
Вона не спала довго до ранку,
Та вийшло так, що здалося,
Що це була лише забаганка.

Вона шукала сенс в цьому світі,
А світ шукав її в своїх мріях,
Вона бажала к зорям летіти,
Та відчувала спокій в цих діях.

Коли гуляла о півдні цим парком,
То відчувала радість безмежну,
Тому що знову цим ранком,
Відчула, що від нього залежна.

Та...

Не кажіть дурниці,
Краще - гей, заждіть -
Хлібом-сіллю жниці
Правду освятіть.
Квіти коло хати,
Гуси на ставку -
Україна-мати
Ніби у раю…
Та в лиху годину
Вітер сновигав -
Клав у домовину,
З мертвих піднімав…
І коли полями
Спалахи зорі
Жито цілували
Рідної землі -
То були махновці,
То була війна -
Українські ночі -
Хижий птах літа…
Думи невеселі,
Вітерець гуля,
Ходить по пустелі -
Журиться земля…
Та Махно завзятий
Вірить, що народ
(Годі вже чекати)
Зробить першим крок...

А що, зостається мені, печалю хмільний стакан
Розлука, сестра Журби, танцює зі мною канкан
А з нею, Туга і Сум, хай плачуть, по мене вже
Я осені не боюсь, кохання було, адже!

Хай плачуть Туга і Жаль, танцює канкан Печаль
Хай я, від туги, кричав, за те, я весну стрічав
Хай виють Туга і Жаль, хай сумно звучить струна …
Хоч Осінь уже прийшла, була ж, у душі Весна!

А що, зостається мені, Кохання хмільний напій
Тверезим не стану Я, Я до смерті, бранець твій
Я кличу тебе у сні, Я марю...

Ти пішов, ти забра все з собою,
Все забрав, що пізнали ми разом,
Мені залишив лиш те,
Що гірким зветься словом "зрада".
Рвав троянди з моєї душі
На заході сонця був ти з другою,
Ті троянди тримала вона у руці,
Й на світанку була із тобою.
Ти навіть не знаєш, що ти накоїв,
Юність, закоханість звів,
Повінчав ти навіки мене з журбою,
Але не зкував з нею, ні!

На Гуцульщині йшов дощик, три хмари кляті навкруги
Обложили все – без дошок не проїхати й не пройти…
…вийшла з берегів і річка, втопила пашню у воді,
Вже пливе бурливо бричка, поблизу й шляпа в самоті…
…кепі та була від Вуйка (мож, той, потоп у бистрині?!),
Били два гуцули в гонга: Спасаймо ж дядьку з течії!
Раптом трапилось нечисте – цей капелюх, як цар морів,
Проти течії, навмисно, мов крейсер – хвилі борознив…
Бий – ломакою в нечисту, …цим посприяли дідусі
Здійснити акцію навмисну...

Я бачив сон -
І в ньому була Ти:
Струнка, чарівна,
Із зеленими очима …
Я так хотів
Тобі розповісти …,
Повідати, як незборима сила
Краси Твоєї все моє буття
Своїй могутній владі підкорила,
Забрала душу - всю, без вороття …,
А ти … , крилом махнувши,
в вирій полетіла …

Я знаю: Ластівка
В неволі не живе
Я знаю: щастя
Не буває вічним.
Та жити -
І не бачити Тебе … -
Для мене це як каторга довічна,
Серед усіх можливих в світі згуб
Мене кидає думка лиш у відчай
Що не відчую...

Я хочу бути однією з твоїх коханок.
З тих, що тихо ідуть під ранок,
З тих, що гірше за смак дружини,
але кращій, ніж самотній,вчинок.
з тих, з ким йдеш і куди ти знаєш,
але потім не пам’ятаєш,
зафарбовуєш кожен з ласощів,
бо дружина – насправді красощі.
Ти хочеш бути моїм чоловіком.
Щоб твоєю була навіки
Як би грубо це не звучало -
Бо тобі зі мною сексу мало.
Твоя дружина хоче замало:
Щоб її твої тьолки не діставали,
Щоб вона прокидалася з тобою вранці,
А не з думкою про сусіда...

Тихе світло дальнього вокзалу,
Розставання потай на сльозах,
Ти мені чогось не доказала,
Я тобі чогось не доказав.
В сутінках задумливої ночі
Знов рушають наші поїзди,
Тільки серце попросити хоче:
"Залишись зі мною назавжди..."

Приспів:
Ти мені потрібна назавжди,
Щоб сховати долю од біди,
Розділить веселощі та біль
Так, як ділять люди хліб і сіль!
Ти мені потрібна назавжди,
Як повітря, як ковток води,
Для живого світла і тепла,
Я молюсь, щоб поруч ти була!

В твоїх очах якісь...

У часи ганьби народу, у роки
неволі
й сліз,
народилась під Москвою
жінка-
революціонист.
З самого дитинства знала що
є УНР,
ОУН
і мету не поділяла, що
розсіював
комун.
Київ-це столиця слова, і
Тичини, і
Зерова,
то й слова несла до всіх, наче
істини
горіх.
І тому була готова їхати
подаль від
дома,
аби думку донести:вщент
цензуру
на листи!
І з терпінням, вона дбало
йшла к гестапо, наче кожен
день
таке бувало,
й угорі намалювала наш
тризуб, у
ньому й слава!
"Тут...