Чому ж любов згубилась у світах?
На вітрі змерзла? Втілена у тиші?
Листи до тебе гречні пам'ять пише,
Слова горять-палають у рядках.
По вінця серце залива сльота,
Але ж воно надіею ще дише...

Чомусь люблю дивитись на вогонь...
Не той, що нищить, а на той, що гріє,
Що спомини з дитячих літ навіє,
Котрі зринають з маминих долонь.
О, цей прадавній Прометеїв скарб!
Він диктував поетам мудрі строфи...