Вогонь

Чомусь люблю дивитись на вогонь...
Не той, що нищить, а на той, що гріє,
Що спомини з дитячих літ навіє,
Котрі зринають з маминих долонь.

О, цей прадавній Прометеїв скарб!
Він диктував поетам мудрі строфи,
Покірним був, немов слухняний раб,
Караючим, неначе хрест Голгофи.

Вогонь святий зуміймо зберегти,
Що будить в серці віри світлий промінь,
Гукає відкривати невідоме,
Що час хова під панцир золотий.