Ми

Спливає краплинами дощу моє життя по запиленому склу долі. Не мрію, не думаю, не чекаю. Барви радості злились у сіру тінь таємниці.

Сірими стали дні і непроглядно темними ночі. Твій образ вдень чужий, а вночі невідомий. Тільки стогін і шепіт, тільки збудження і бажання стати одним цілим.

Лише бажання; не кохання, не пристрасть, а бажання. Таке невідоме і просте, без якого нас не існує. Не існує нашого життя, у якого тепер одне ім`я – ми. Але нас не повинно бути і розривається серце і миттю вибухає питання: чому?! Жорстокий цей світ; не відповість він нам, а я чекаю. Чекаю зранку і ввечері, чекаю тебе вночі. Шукаю думками твої слова, бажаю уявою твої вуста, почуттями злітаю до небес і завмираю від жорстокості нашого світу…

Ти тільки тінь моєї долі… Недосяжна і невловима… І така бажана, що хочеться трояндами вислати дорогу до твого серця і босими ногами по колючих стеблах бігти назустріч твоїм почуттям. І буде багато крові – червоної пекучої крові, яка змиє сліди підступної розлуки назавжди, на все життя…