Кохання

Наді мною мерехтів теплий, налитий пахощами садів, травень. Поряд сиділа майже нечутна тиша і з ніжністю дивилася на мене, як рідна мати. Мені було сумно. Я ніяк не міг відшукати в собі причину цього пригнічую чого стану. Серце інколи зойкало від колючого болю і затамовувало подих.

Я сидів на ганку не рухаючись, думки ніяк не могли дійти згоди, вони хаотично рухалися перескакуючи одна через одну і обірвавшись зникали у просторі. Всі запитання які народжувалися ставали риторичними, чим завдавали ще більшої невпевненості в собі. В мені вирувала якась невідома сила, вона шукала виходу у світ, але не знала свого імені. Не знав його і я. Може це вона і стала причиною мого настрою. Було сумно і боляче, бо в перше я не зміг зрозуміти сам себе.

Від шепотіли місяцями роки, а може просто минув ще один період мого життя. Наді мною вже вкотре мерехтів духмяний травень. На губах цвіла усмішка від згадки минулого. Сум залишився далеко позаду і більше не нагадував про себе. Але найголовніше сьогодні було те, що я нарешті зрозумів себе, відповів на більшу половину своїх риторичних запитань і знайшов ім'я тій невідомій силі, яка краяла моє серце….

То було кохання.