Бль

Сьогодні було особливо важко. Мозок ледь не божеволів від нападу болю, самотності і безпорадності. Біль – його не можливо виміряти приладами а також не можна передати словами, бо вони завжди його прикрашають. Кажуть біль це розмова з Богом, тож або я не розумію його мови або він просто мене не слухає. Так, головне не впадати у розпач, стримуючи сльози, кожним подихом пересіваючи вдачі і прорахунки минулих днів свого життя.

Хочеться жалості, лагідних слів, щоб колихатися в них як дитина в колисці. Та очікування безглузде та й не потрібне. Всі слова жалості будуть тільки дратувати душу своєю фальшю. Мій біль зрозумілий тільки мені і ми вдвох складаємо одне ціле. Щоб я міг то ніколи в вжитті його нікому не показував, якби не гримаси, якими він іноді спотворює моє обличчя. Я не вмію співчувати чужому болю, бо його не бачать очі і він не торкається мого серця. А можливо тому, що в мене є свій, народжений в мені, і який став не від'ємною часткою мого тіла.

Сьогодні знову розмова з Богом затягується, але я вірю коли ми з ним зустрінемося віч-на-віч ми будемо закохано мовчати.