Зрада

Життя - Бумеранг (українською)

Життя, як бумеранг - добро вітає:
Що віддасте - подібне повертає,
Що засіваєш - зрештою пожнеш,
Збрехав - і вже брехні не оминеш.
Так часом вчинок долю визначає:
Прощення має той, хто все прощає.
Віддаєте - і Вам повернуть радо,
За підлу зраду слід чекати зради.
Образили когось - Вас ображають,
З повагою живеш - Вас поважають,
Життя, як бумеранг: гріхи, заслуги,
На чорну думку принесе недуги,
На світлу думку - Божу благодать…
Якщо не знав цього, то...

01.12.2018
(экспромт, в полном отчаянье!)

*

Я устал обращаться
К чужим, и к своим…
К генетическим братьям,
По РАСЕ родным…

Да, устал рифмовать
Рода-Расы трагедию,
Чтоб мечом обуздать
Ненасытность мистерии –
Мошиаха проход
Над Отечества Землями, –
Ждут евреи, что «бог»,
Им, подарит Империю…

Я устал обращаться
К своим, и к чужим,
И, стихами брататься,
Поняв, – не любим…
Где Слова мне найти,
Чтобы Братья признали,
Безусловно-своим,
Как вчера называли?

Святость Русов...

Дай нам Боже, дай нам сили
подолати всі шляхи,
Щоб дожили ми до згину,
а вороги - навпаки.

Хай гуляє вітер в полі
і даються нам в знаки,
що немає краще долі -
Батьківщина, я і ти.

Що це значить - бути з нами,
порявніись на віки
чи зробить верховну зраду,
щоб забути назавжди,
що є люд, є мрія вічна,
що не згасне у пітьмі,
вона бореться одвічно
за найкраще у житті.

Може й здатен хтось сягнути
до найвижчої мети,
та навряд, то просто люди,
що згубилися в пітьмі.

Я прийшла,
Відчини мені двері.
Я знайшла
Дорогу до тебе.

Мовчиш,
Не треба-мене це вбиває.
Тікаєш скоріш-
Мене без тебе немає.

Я змусила тебе мовчати,
Не дозволяла тобі казати.
Ти не повинна мені пробачати,
Я повинна тебе возхваляти.

Я тікала від тебе, від себе,
Хотіла стерти стежки.
Я зрадила тебе,
А ти впустила мене мовчки.

Я прийшла,
Повернулась додому.
Я знайшла тебе
І вже ніколи не втрачу...

Сиджу та сумую біля вікна
Сиджу та гадаю “Чому я така?”
Краплинки стекають напроти вікна
Як мені зрозуміти “Чому я така?”
Чомусь хочется плакать, сліза не стека
Мабуть посміятись, бажання нема
Якись дивний характер, утримка не та
Хто мені відповість “Чому я така?”
Соняшний промінь прорізав нудьгу
Сумування залишив, зрадію йому
Від душі посміхнусь, все ж добре навколо
Захотілось стрибати, побігти у гору
В голові прояснилось, співає душа
Гарне життя, та і я хороша
Раптом “Стій...

Плече до плеча, юнкери і студенти,
І ти, гімназисте, ставай,
Прийшла наша черга примкнути багнети
І йти боронить рідний край.

Студентський наш курінь крокує на Бахмач,
Та там вже червоні полки.
Напевно, нам, мила, не доля вже бачитись
І ждуть мене кращі світи.

На станції Крути співають гармати,
Розмову веде кулемет.
Потрібна підмога, та годі чекати –
Не той політичний момент:

В столиці Петлюра пакує валізи
І топить в крові «Арсенал»,
Старенький Грушевський захоплено пише...

Злістю, брехнею терористи воюють,
Щоб захопити всі землі й моря,
Вільнім народам загібіль готують,
Там, де хрести-там кривава зоря.

Новою жертвою став ти мiй краю,
Простір хвилястих злотих хлібних нив,
Буйно бур'ян повсякчас покриває,
Там олігарх громодян уярмив.

Нагинка, визик в гидкiм колективi
В зраді правителів вічна жада,
Жнива мiзернi наглядачi мстиві,
Там на Донбасі вже хліба нема.

Дика нахабнiсть, безмежжя терору,
Зашморг на шию накинув нам кат,
Тільки не всі...

.
Грозной войны первый шаг
терпит Донбасс, истекая
кровью, но гордо наш стяг
держит Россия святая.
.
Кончился мир и иссяк
ветхостью колониальной.
Треснул имперский костяк,
гнётся под силой глобальной.
.
Жжёт, истребляя, пожар
страны, народы войною.
Замер космический шар
в страхе над осью земною.
.
Жадность, пороки и тьма
сгустком кровавым безверья
Солнце закрыли… Тюрьма
рушится, сломаны двери.
.
Бурным потоком стремглав
вздыбилась лава над болью.
Новой истории глав...

.
Первые грозы над полем
утром торопят весну,
лечат, склонившись над горем,
землю.
Смывают войну,
.
морок ушедшего смрада
стада пропащих людей,
страх, «перемогу» и «зраду»,
бесчеловечность идей.
.
Слёз очистительных с неба
просит усталость души.
Жизни и веры без хлеба
нет…
Зло земле не внушить.
.
Дон полноводный, певучий
полнится солнцем, добром,
силой и волей могучей.
Вновь возрождается дом.
.
Запах от пашни весенней
дарит мне мир, новый день.
Радуга утра...

.
Встаёт Донбасс страною новой,
отодвигая стан врагов.
Смывает дождь фашистской чёрной
зимы угар. Жив мой Азов.
Сквозь чад войны, убийства, холод,
вражду и ненависть, и голод
восходит русская весна.
Стучит победа у виска:
кровавый бой идёт, зачистка,
огонь, врага безумство глаз.
Сжимается кольцо – уж близко
отмщение твоё, Донбасс,
за годы крови, боли, муки,
предательства и лжи, разлуки.
Идут герои – враг сражён –
за матерей, отцов и жён!
Оплот последний подлой своры
зачищен...