Зори обского моря

Вона кохала серцем, а розум
Благав її усе припинити,
Була щаслива з ним, але вдома,
Благала більше їй не дзвонити.

Вона губила довге волосся ,
Вона не спала довго до ранку,
Та вийшло так, що здалося,
Що це була лише забаганка.

Вона шукала сенс в цьому світі,
А світ шукав її в своїх мріях,
Вона бажала к зорям летіти,
Та відчувала спокій в цих діях.

Коли гуляла о півдні цим парком,
То відчувала радість безмежну,
Тому що знову цим ранком,
Відчула, що від нього залежна.

Та...

У ясному небі найбільша, найкраща
Чарівна, як казка сіяла зоря.
Яка вона чиста, яка вона гарна,
Яка вона ніжна, яка осяйна!
Нікому нічого вона не казала,
Нічому нікого не вчила вона.
Вона лиш світила, вона лиш сіяла
Уся в тому світлі вона лиш жила.
Та небо сміялось, Земля посміхалась,
Бо кожному в душу світила вона.
Страріла планета, віки пролітали
Та в небі сіяла, сіяла зоря!

Знов – Ку-Ку, Ку-Ку – кукує міф «Кукушки» уві снах,
На природно рідній мові у могутніших лісах…
…й десь, у центрі ліса, з дуба незалежну пісню ллє:
Ой, Зо-Зу, Зо-Зу… Зозуля*…й щось «зозується» не те…

…крик зверта вона до долі – де ж оті яскраві дні?!
Й світить сонце, стають зорі, нема ж світу по весні?!
Може криз у самій волі, що блукає та реве?!
Відсутні ж зустрічі любові з вірою, що гниє!

Сіра ж пташка на природі спільну пісеньку веде,
На ланах та в щирім полі шлюбний гомін...

Небо синее, ночь бездонная,
Звёзды строчками из груди.
Напиши же мне ,ночка тёмная,
Милым странником о любви.

Зори белые,зори алые,
Расстилаются над Землёй...
Напиши же мне, ночь туманная,
Сердца росами и зарёй.

Небо синее, солнце ясное,
Стайка сизая голубей...
Распахну окно, весть желанная,
Сердце радостью обогрей...

Поэт позвал тебя, родная,
А ты ответила ему ,
Я эту тему точно знаю,
Всё потому, что сам люблю...



Теплоход "Булгария"...


Какое-то чудо и даже не били в набат,
Вода повернулась , земля опрокинулась в небыль,
И что говорить - кто тут прав , виноват,
"Булгария" пала и души взлетели на небо...



Я помню школу первую свою…


Я помню школу первую свою ,
Когда звенеть всё будет голосами ,
Авторитет твой , школа признаю
И учатся здесь все на радость маме …
Авторитет твой...

Окутаны тропы вечерней прохладой....
На свет, обжигаясь, летят мотыльки.
А зори, а зори чаруют усладой
Души вдохновения жизни-реки.

Лазорево небо, зовущие звёзды,
Иллюзий, сокрытые в нижних мирах,
Ведут за собой мотыльковые годы,
Пока не рассеют иллюзии в прах.

Хоть принцип один, но законы иные
Космическим ветром щекочут мозги.
С Любовью смотрю на луга заливные,
На тех, кто с иллюзии строит мосты.

Поэзия душ поведёт их на волю,
Оковы снимая одни за другим...
Счастливой дороги...

Не кажіть дурниці,
Краще - гей, заждіть -
Хлібом-сіллю жниці
Правду освятіть.
Квіти коло хати,
Гуси на ставку -
Україна-мати
Ніби у раю…
Та в лиху годину
Вітер сновигав -
Клав у домовину,
З мертвих піднімав…
І коли полями
Спалахи зорі
Жито цілували
Рідної землі -
То були махновці,
То була війна -
Українські ночі -
Хижий птах літа…
Думи невеселі,
Вітерець гуля,
Ходить по пустелі -
Журиться земля…
Та Махно завзятий
Вірить, що народ
(Годі вже чекати)
Зробить першим крок...

Весна вступила в свои права,
Зазеленела и листва...
Солнце сильно уже греет,
А сердце от красоты весенней... на природе млеет...
Соловушка проказник прилетел
И песнь прекрасную запел...
На птаху глянешь... не видать!
Как запоёт... за версту его слыхать!
Что в жилах кровь у всех играет
И к девчатам подгоняет...
Они красавицы сейчас,
Все полуголые в весенний час...
Ну как в такую не влюбиться,
В ночи весенней не уединиться...
На вечерней у реки зори,
И до утренней зори...
Провести...

Не успею я, не успею я,
К горизонту до ночи опять.
Как всегда маня, как всегда маня,
Будет край неба вдаль убегать.

Снова тёмная, снова тёмная,
Ночь придёт, отобрав горизонт.
И спать должен я, и спать должен я,
Чтобы смог отдохнуть от забот.

Горизонт — мечта, горизонт — мечта,
Из разряда несбыточных он.
Зорь в нём красота, зорь в нём красота,
В нежность алую их я влюблён.

Жив покуда я, жив покуда я,
Любоваться на них буду здесь.
Легче трудная, легче трудная,
Мне дорога, пока...

Капнет дождик на рассвете.
Туч натянутых крыло.
И развеет всё на свете--
Представленье о былом.

Заалеют ярче зори.
Лист прорвётся из чехла.
И опять в земном узоре
Разрумянит жизнь весна.

Гибче вытянутся ветви.
Синь озёрная теплей.
И волной горячей ветер
Всех разденет - на бродвей.

И подарит всем букетик
Распускающихся зорь.
Кем бы не был ты в сюжете
Не забудь--всего лишь роль.

И из этого Сознанья
Поступай, как хочешь ты
Быть в потоке мирозданья
Светом истинной мечты...