Життя бумеранг

Кожна думка, кожна дія
Силу свою має
Сила ця міняє Всесвіт
Та і нас міняє

Дозріває дика груша
Гарбуз дозріває
Дозріває і людина
Очі відкриває

Все на світі живе – дише
Дише – оживає
А чого людина тужить
То ніхто не знає

Море синє, синє небо
З неба сонце сяє
Сонце світить всім із неба
Веселкою грає

Веселка весела
Землю обійняла
Об’єднала землю й небо
Сходинками стала

Стала радісна дорога
Як прозріли очі
Та й іди собі, небога
Хоч посеред ночі

Птаха тягне синє...

Великий Бог дарує нам життя,
А сонечко всю землю зігріває.

Ви - сонечко, що нам несе зима!
Ви зіронька, яка на небі сяє!

Ви пролісок, що виріс навесні,
Тендітний, але здатний дивувати,.

Саме таку побачили вас ми -
Тендітну жінку та дбайливу Матір!

За много лет, минувших с той поры,
Как был Афганистан покинут нами,
Кто спился, кто скололся, кто в тюрьме,
Кто под могильным холмиком уже.
Но лучшие, сильнейшие из нас
Несут и ныне Праведности знамя
И сохраняют преданность стране
В огнём облагороженной душе.

Нас бичевали двадцать лет подряд
Позора и бесчестия бичами,
И нищетой скосить пыталось нас
Столь падкое на падаль вороньё.
У злых чужие раны не горят,
И трусы нас клеймили палачами.
Как мученики первые Христа,
Мы скорбью...

Не творили из встреч наших тайну,
И нам вслед улыбались друзья,
Ты учил танцевать танец танго,
Вихрем страсти кружило меня.

Призывал быть всегда бесшабашной,
Не искать жар в остывшей золе,
И с тобою мне было не страшно
Станцевать на покатой скале.

Искры ты высекал из подошвы,
Подносил мне огонь как факир,
Сыпал тополь в окно пух порошей,
Заслоняя собою весь мир.

И кружится пластинка рулеткой,
Будто ставки нам сделал крупье,
Ах, удача, такая кокетка,
Шутит с нами в сплошной...

День смешал бирюзу и кармин,
Воздух - прана из крана! Истома.
С именин держит путь семьянин, -
Сплав октав режет хрупкую дрёму.

Взгляд косой безразличен ему...
Изменились крестьянские нравы:
Раньше люд жил трудом, по уму;
Нынче ж - страсти, забавы лукавы...

Оглянёшься вокруг - в горле ком...
В день шестой заповедовал Отче:
Человеку - всему быть отцом!
Ну а он с Сотворения - отчим...

Обмельчали мужи на селе...
И, чтоб в доме бывать караваю, -
Отдаваясь всецело земле...

Лише у небі зірка запалаэ,
спаде на землю тінь, на серці сумно.
Душа до тебе лине та бажаэ.
Мені так важко у часи безлуння.
Я так хотіла, щоб ти поруч був,
Щоб ніжно зігрівав мене, кохая,
Але одна я - ти мене забув.
У темряві ночній стою сама я.
Моє обличчя вітерець ласкає,
Смахне сльозу, волосся заплете.
Один лише він сум мій знає,
І плач і крик с собою понесе.
Якби він міг тебе знайти, коханий,
І передати все моє тепло,
Мій поцілунок ніжний, незрівняний,
Для тебе...

Заспівало серце спів свій слов’їний ,
Сонячний промінчик у віконці грає,
Визначилось серце : саме ти - мій милий,
Зрозумівши якось, що воно кохає.

Вітерець дбайливо розігнав хмаринки,
Лагідно і ніжно граючись з листком,
Щоб було приємно нам у ті хвилинки,
Коли нас зігріє водночас любов.

В золотому сяйві грають мої коси,
А блакитне небо дивиться на нас.
І нехай з тобою іноді непросто,
Я тебе кохаю, як у перший раз.
А твої цілунки в серці зберігаю
,
Там моя скарбниця, і моє життя...

З лагідним цілунком у твоїх обіймах,
Зміниться миттєво все моє життя,

Якби я хотіла щоб були постійно,
З нами твоя ніжність і любов моя.

Це зігріє серце взимку у негоду.
Захистить від вітру сонячним теплом.

Щоб ми відчували ніжність та турботу....
Мовби нас сховала матір під крилом..\

Очі твої ясні, посмішка чудова..
Серце, що кохає мов у перший раз.

Райдуга над нами різнокольорова.
.Мов благословення дивиться на нас.

Ми відкрили серце, у бажанні ширім..
Кожен це...

Не шубы, перстни или стразы, ни даже модная машина,
Ни что так женщину не красит, как точно выбранный мужчина!
Он должен быть, где надо твёрдым, при том душевно очень мягким,
Не ерепенистым и гордым; летящим к цели томагавком!
Ещё он должен быть надёжным, весёлым, умным и галантным,
Найти такого невозможно, не обладай любви талантом!
Не образ в стиле Аль Пачино, не мощный торс, как у Ван Дама,
Ни что не красит так мужчину, как верно выбранная дама!
Она должна быть доброй феей и если надо...

Душу вывернул наизнанку,
Чтобы видела, знала ты,
Как люблю я тебя зас___ку
За смазливые глаз черты!

И как одурью мчался в помощь -
Был я добрым, но надо б злым,
По кленовым озябшим рощам
Лишь за эхом твоим одним.

Что ж смеешься, избила, рада
Колким словом промеж груди?!
Вот такая твоя награда?!
Вот и будущность позади...


Но неровен ведь путь по жизни!
Жди свой час, бумеранг найдет,
Долетит до тебя капризной
В затвердевший вдавив помет.


Отрезвеешь и, может, вспомнишь...