Язь

А що, зостається мені, печалю хмільний стакан
Розлука, сестра Журби, танцює зі мною канкан
А з нею, Туга і Сум, хай плачуть, по мене вже
Я осені не боюсь, кохання було, адже!

Хай плачуть Туга і Жаль, танцює канкан Печаль
Хай я, від туги, кричав, за те, я весну стрічав
Хай виють Туга і Жаль, хай сумно звучить струна …
Хоч Осінь уже прийшла, була ж, у душі Весна!

А що, зостається мені, Кохання хмільний напій
Тверезим не стану Я, Я до смерті, бранець твій
Я кличу тебе у сні, Я марю...

Вот бывают убогие души,
В правоте, словно в гр′язи, живут.
Зависть к тем, кто свободен их душит,
Не даёт отряхнуться от пут.

У самих в головах несклад′ушки.
Сотворить, чтоб на душу легло,
Не сподобятся сытые тушки,
Но других оплевать им легко.

Да вот, грязь на самих остаётся,
Липнет к шкуре того, кто плюёт.
В этом радости им не найдётся,
Бестолково проходят урок.

И случаются вновь им уроки,
Чтоб гармонию с миром найти,
Не остаться в гряз′и одиноко,
А к истокам святым...