Яков есепкин

Es sheint mir, dass gefallene Soldaten,
Die man sehr lange noch erwarten wird,
Grabstaette nicht im Feld gefunden hatten –
Sie ziehen, als die Kraniche im Wind.
Bis heute noch seit den blutroten tagen
Hoert man von oben irhen shrillun Ruf…
Vielliecht darum kann niemand etwas sagen
Als dieser Zug sich oben langsam ruert…

Ich sah sie abends oft forueberziehen,
Sie schnuerten meine Seele schmerzenvoll…
Dort unter ihnen ist ein Platz geblieben,
Ein kleiner Platz, den ich einnnehmen soll...

Жил да был Иван Иваныч,
очень добрый стариканыч.
Самоваром его звали
чаепитцем все знавали.
Лет пятидесяти он,
и здоров как чемпион.
Он всегда давал советы,
слал при случае приветы
всем знакомым, близким, дальним,
вот таким он слыл банальным.
Любил звать к себе на чай,
первых встречных невзначай.
Все в селе его любили:
с утра до ночи хвалили.
А тем временем с небес,
злился очень страшный бес:
«Это ж надо, один он
не пьет водку, самогон,
только лишь чаи гоняет,
мне губить души...

ЛЮБОВЬ и ЭРОС -
обоюдно жало !!

Змей искушал
П л о д о м - из ЕВЫ рук,
Чтоб в ТАЙНЫ женщин
посвятить АДАМА...
И ЕВА, выгнув стан,
яко Адамов лук,
Стрелу Любви
желала из колчана..

И в Грех вводила -
женственности суть,
Что жаждой
Эроса испепеляла -
О б о и х!!
..Так, к а к о й
Всевышний суд
Откажет ЕВЕ -
в роднике - начала?!

М у ж ч и н ы,
обжигаясь, влагу пьют:
И чёрт, и ангел -
в этом ДЕВАМ - братья!!
( Из Змея -
запросто - верёвки вьют...

Ті, що за море вiдлетають,
Міняють небо, а не душу.
Вони душею пам’ятають
Смачну, м’яку, солодку грушу,.
Дiдусь її зiрвав на радiсть
Онуковi на тiм подвiр’ї,
Що не забуло й досi навiть
Мене в родинному сузiр’ї…

Усi, кого штовхає доля,
У мандри прикрi i далекi,
Кого примушує неволя,
Струмки лишати i смереки,
Беруть з собою у дорогу,
Як оберiг, пiсенну мову.
I я без неї анi кроку –
Не пiдкорюсь чужому слову.

Усi кого заводить лихо
За обрiї в часи негоди,
Свiй жереб...

Коханням твоє серце мов сонцем зігрію,
Розвію думки, тих, хто заздрить мені,
Життю подарую найважливішу мрію,
Зізнавшись в коханні я від серця тобі.

Все в тобі, поважатиму, кохаючи, міцно,
Більш не дам сумніватися в вчинках своїх,
Доведу, почуття моє справжнє є, дійсно,
Щоб подумати гірко про мене не встиг.

І, я, не я, і що сталося поки, зовсім не знаю,
Я, чомусь, засмутилась, у останнюю мить,
Щось без тебе на небі сонце майже не сяє
Похмура, якась учорашня небесна блакить.

Я дивлюсь в твої очі, не можу промовить хоч слово,
Заворожений погляд і якийсь несподіваний сум,
Я кохаю всім серцем не вбачаючи в цьому лихого.
Мене мов сполохнув несподівано, легесенько струм

Дай візьму я в свої твої сильні красиві і мужні руки,
Зізнаюсь в коханні бо в собі більш несила тримати,
Це, від серця всього, не якісь там вибагливі трюки,
Не можна вжитті не кохаючи серцем таке відчувати,

Я, цілунок свій лагідний, любий мій, тобі подарую
Бо не можу, бажання нема серцю біль...

Я знаю, що життя складне,
Я знаю, що його прожити треба,
Але чомусь, коли живеш,
Не бачиш тих, хто йде до тебе.

Я йду, а ти не помічаєш,
Я говорю, а ти мене не чуєш,
Коли я плачу, ти уваги не звертаєш,
Для тебе навіть не існую я.

Ти живеш своїм життям,
Яке мені вже остогидло!
Не можу бачити тебе таким дитям,
Це ж не ти… набридло!

Для мене мука є любити
Того, хто привик за все,
Навіть за кохання, заплатити.

Що ж мені робити?
Люблю тебе, люблю і все.
Та знай, не буду за...

О Сітро, владчице, силу свою
Зішли й купцеві, й лихварю,
У ніжки твої низенько поклоняться
І вівтарю твоєму блаженно помоляться.
Прибічники твої най величать тебе,
Бо кожному даєш прекрасне ти лице.
Вони ж у віддяку мереживом сірим
Плетуть собі долю без горя і біди.
Чого ж тобі треба від мене, богине,
Най краще відчую гіркого полину.
Не знаю й не хочу я знати тебе,
Знання це смертельне, бо душу уб'є,
Най краще відчую гіркого полину.
До шляху пізнання твоєї науки
Ні разу не...

Всё от Него и всё - Его:
Событий вязь, судьба, дорога,
Недостижимость берегов,
И достижимость - всё от Бога. И слёзы счастья, радость, смех,
И горе, и печаль острога,
И праведность, и, даже, грех, -
Всё Им дано, всё - от Него нам
По нашим мыслям и словам,
По нашим чувствам и делам.
И, если сквозь дожди и снег
К вам долетает "медным звоном",
Что все причины наших бед
По писанным рукой законам
Лишь от людей, - мой вам совет:
Всяк человек - орудье Божье,
И пред тобою он ответ...

Любимая, прости,
И как могло случиться,
Весна в окно стучится,
А я застрял в пути;

Любимая, прости,
Набухли почки соком
В твоём саду далёком,
Ему б уже цвести,
А я ещё в пути;

Любимая, прости,
Полями и лугами
Ходил я за цветами,
Тебе чтоб принести,
И всё ещё в пути;

Любимая, прости,
Октябрьский тихий лес
Нам целый мир чудес
Готов преподнести,
А я пока в пути;

Любимая, прости,
Осеннее ненастье
Смывает меты счастья,
Дорогу не найти
Мне на моём пути...


Любимая...