Виток

Любую божью тварь на вшивость в Духе
Мир Горний проверяет отношением к Природе,
И тем, кто к Чувствам, Думам Мать-Природы глУхи
Нет места во Вселенской Жизни хороводе.

Всех на груди Родной Природы паразитов,
Себя считающих вершиной бытия на Белом Свете,
Не ждёт на Свете Том халявщиков спаситель,
Их Вечность в Книге Жизни не отметит.

Союз Природы-Матушки и Батюшки-Творца
Судьбу любой Души на годность в Будущем решает.
Так было в Мире и так будет до конца,
Пока спиралью Жизнь виток...

Воїн...
Велике значення у слові
Природою було дано,
І пересічному воно
Неосяжним завжди було:
Він кинув поглядом убік,
Побачив постать - чоловік,
Запилений й сумний сидить,
Каптур хова очей блакить,
Потерті чоботи і плащ;
"Належно" оцінив і край.
Душа лиш глибше відчуває,
У витоки як поринає,
Мандрівника сумного образ
Розкриє швидко, відгадає,
Правдива там краса витає.
Людина? Ні. Істота? - воїн...
Для нього істини немає,
Лише довічная війна
І суть у ній одна - життя...