Вече

Не всуете таки рассмотрим -
В Хронологической оси,
Не философский с виду Термин
Логический аспект неверий,
От прайдов Изначалья белых
До ветхих княжеств Всей Руси…

Без непрерывности сомнений
Картин истории, средь мнений
Казалось бы, давай - ищи...
Коль принимаешь ложь на веру,
Бронзы этруссков - лик Химеры,
В чёрно пост-прайдовой глуши…

Без Изначалья – никуда -
Сопоставленья чёрных/белым:
Прайды животных интеллектов,
В Соревновании, во времени,
Альтернативой друг для друга...

(экспромт, без редакции)

*

России Будущему - быть!
Из под небес я Глас услышал,
По тембру – старческий, проник:
Строкой неординарной личности
Кто же в систему мозга слил,
Инфу, в мою, астро-физически…

Он, продолжая мысль, родной -
Старец с седою бородой,
Рус–Богатырь – от горизонта
Дышал, в подобии - земной,
Руси в объёме инфо-зонта…

*

На горизонте - Южный Крест -
АкРУкс-звезда у основания
Креста хранит ориентацию
На точку Юг - оригинальную -
Полюс Земли – под корнем...

.
02.07.2022
*

Хочу увидеть – не могу
Картину нашего Отечества,
Из ракурса второго месяца,
Двадцать второго Тысячелетия
Сквозь сотню лет вперёд, войну,
Хотя бы, в приближённой версии,
Где дня нет мирного, у Вечности,
Т.е нет стремления к Добру,
Обречено к взаимодействию
Заострено всё на войну,
Чем объясняется и лепта,
Каждым внесённая в борьбу,
Тепла и Света, т.е. – за место
Под Солнцем, и, в его кругу?

Как понимаю – не могу
Принять открыто прямоту
Мыслей Русии...

«Поднялся шум; свирелью полевой
Оглашено моё уединенье,…..»

Нет, не шуми, свирелью и тромбоном, зима приш
ла и к ней с поклоном, мороз не шутит и метель,
укроет снегом, (где апрель?)…………………….
засыплет и поля, овраги и заметёт здесь буераки,
……..в снегу, и в холоде, п….ц …………………
не выйдет на простор песец, за мышью, холодно,
далече, да голод брат его, здесь вече……..
бес сновидения парит, запутать нас благоволит,
зоря не скоро, бледный день, лишь запустение
и свечи коптят, потухшие...

1

Люблю. Без памяти люблю…
Пусть, даже больше проклинаю.
Я знаю – сам себя гублю,
Но разлюбить и не мечтаю…

Кто ты? Цветок без лепестков,
Ты утро, растерявшее лучи,
Нет, не взойдёт любви росток
Из твоей каменной души.

И всё ж люблю! За что люблю,
И сам не вижу, и не знаю…
Я знаю – сам себя гублю,
Но разлюбить и не мечтаю.

(перевод мной сделан в феврале 2007 г)

Текст оригинала:

Люблю. Без пам’яті люблю…
Хай, може, більше проклинаю.
Я знаю – сам себе гублю,
Але не...

Як смисл найти у краплині води,
У променях сонця й вечірній зорі,
У кронах дерев, відтіняючих світ,
У шепоті трав, ароматі доріг?
Шукати, шукати...
Де сутність божественна й світожурба
За цінності втрачені. Де чистота?
Де мить непочата, в минулім зажата
І полум'ям злості безжально розп'ята?
На страту, на страту!
Осліпло творіння від благословіння,
Що дано любов'ю, прийнято із кров'ю.
Коли крилами смути й страждання
Ніч погасить світло, й питання:

Тоді світ цей прозріє і скаже...

Як ніжно вечір пахне далиною,
Як ніжно руки зводяться в мости.
Ти сяйвом марева завжди зі мною,
Ти-ніжним порухом в моїй душі.

Як сум тополь, що височіють шляхом,
Леління кіс зеленокосих верб.
Зринають миті-спогади, як щастя,
Вони примарні. Сотні тисяч веж

В душі моїй нікому не зламати,
Життя мое уже не повернути.
Мене знайти-це ще не значить щастя,
Найважлтвіше-щоь ніколи не забути.

На пути из дальнего скитания,
С горечью слёзного прощания,
Под флагом шёл голландским
Корабль, курсом капитанским.

Что клялся отдать свою душу,
Клонился дьявольскому вечу,
У мыса, дабы, Доброй Надежды
Не сесть на рифы, так кипучи.

Шторм разозлил и не на шутку
Сереющую гладь морскую,
Паруса забрал и стропы ветхие,
Фантом свершил, явленье редкое…

В мир параллельный он отправился,
До Второго парить Пришествия,
Неуязвимо бороздить по вечности,
Символом пристав к бессмертности...

Втічи у степ від людської пустелі
Й насамоті уголос помолись.
Тим відчини назовні серця двері,
Нічого не жалій і не скупись.

Ось вітерець,– віддай йому всю силу,
І лють твою, і злобу хай бере,
Несамовито хай він віє-виє,
Та в тобі вже нема того, що зле...

Страхи всі з підсвідомості назовні,
За ними зійде сутінків мана,
Вона така тонка, така безкровна.
Їй треба острах? – Хай візьме сповна.

Образи, заздрість – непотрібні речі,
Тому із себе просто викинь їх;
Всі...

За вікном спить спокійно берізка,
Тихо вечір зимовий згасає,
Чути подих весни зовсім близько,
Скоро сонце згорить в небокраї.

І настане магічна пора,
Що зветься словом коротким "ніч",
Вже поснула сільська дітвора,
Обізвався голосно сич.

Не спиться юнці до ранку,
Все плекає мрії чудові,
Та ось-ось прозріє світанок,-
Зазбирає хмаринки казкові.

Все живе і радіє світу,
В природі панує гармонія,
Грає чисто у верховітті,
Вітер чарівну симфонію.