Цариця янь

Мы будем жить в избушке вековой,
Ходить по тропам ранее незримым
Всем тем, кому казался нелюдимым
Ойкуменический земной покой.

К нам будет приходить по вечерам
Дочурка забулдыги водяного,
И от напитка сладкого, хмельного,
Я стану недоверчив и упрям.

Ты не позволишь мне потрогать хвост…
Познать в эмпирии существованье,
И злясь на все издержки воспитанья,
Я для тебя прочту заздравный тост.

- За жизнь и за Любовь! За вечность!
За милые зеленые глаза!
За то, чтоб неурочная слеза...

Не плюй межиочі Землі!
Не плюй в лице свїй планеті!
Не сій того, чого не схочеш жать,
Адже все сіяне пожнеться!
Чи виправдання в забутті?
Та, підкоряючись Закону,
Той сіє зерна золоті,
А той- посіяв зуб Дракона.
Розсипав сміття навкруги,
Устане- та назад не обернеться.
Що залишає по собі,
І мріє, що йому минеться.
Та не минеться нікому!
Бо вічні Космосу Закони!
Під карми владою живем
Ми від народження до скону.
Не проклинай своїх дітей,
Не сій Драконове насіння,
Яке у проклятих...

Луна кусала сыр, как мышь,
а ты еще в ночи не спишь,
а ты читаешь что-то там,
как чернокнижник — свой Коран,
а ты гуляешь по волнам
сияний, комната — ашрам,
и хочется повыть и спеть;
ты капаешь чернилом в сеть...
* * *

Печали омуты глубоки,
и пьет она все наши соки;
но высшая бывает сладость —
когда печаль переходит в радость...
* * *

Когда обрушился последний мост
и нет назад уж отступленья,
мы делаем шаг, переступив погост,
в новую жизнь, как в преступленье...

Бредёт уныло караван,
Несут венки, кошёлки, сумки.
На угощенье каждый зван,
Без звона осушают рюмки.
Одну, другую пропустить,
На миг связать с ушедшим нить.
Хорошим словом помянуть,
Сказать о человеке суть.
В тот мир, куда уйдём мы все,
По постоянной кривизне1,
К родне вернувшейся, извне,
Чтоб стать героями эссе.
Свет полон скорби в этот день,
В онлайне давит смерти тень.

1.В своих известных работах, посвященных общим космологическим вопросам, Эйнштейн и Де-Ситтер приходят к двум...

Сейчас история, о предках,
Разбита на осколки фраз,
Мы помним, было что-то, где-то,
Татары воевали с кем - то,
Возможно даже против нас.

А может это были немцы,
Те, что зимой тонули в льдах,
В броне, с крестами, на конях,
Их бил еще товарищ Невский,
Который позже взял Рейхстаг.

С ним из разведки трое были,
Они, пробравшись в стан врагов,
Победы знамя водрузили,
Мы не забыли их фамилий,
Никулин, Вицин, Моргунов.

Был, помнится, еще Кутузов
И Нельсон, брат...

В дешевому, прокуреному барі
За келихом червоного вина
ВІН тихо плив у п’яному угарі,
А в душу закрадалася зима…

Хто він такий? Чому на цьому світі
З’явився ВІН? І де його мета?
Заради чого варто в світі жити? –
Скажіть ЙОМУ, – Де істина свята?

Вино бриніло в голові, мов струни,
Дим тютюновий лагідно душив,
Та це ЙОМУ лиш додавало суму –
Незрозумілий біль його палив…

Вино допите, бар пустий, і в пачці
Уже не залишилось цигарок.
Підвівся, сам собі сказав: «Удачі!
От зараз би...

Лати сталеві, гострі списи,
На білих туніках мечі і хрести –
Рицарське військо рушає в похід:
Орден Тевтонський прямує на Схід.

Місто над Бугом – добрий почин –
Штурмом захоплено Дорогичин.
Конрад з Мазовії – тевтонський васал –
Гордий, що руську фортецю здолав.

Древнє Підляшшя – Руська земля:
Віднині це вотчина «війська Христа».
Хай начуваються єретики:
Для них хрестоносці вогонь принесли.

Крові потоки, стогін людський –
Несуть окупанти порядок новий.
Хто захистить...

Я жил и видел, но устал,
Упал, сломился и отстал.
Меня никто не заберёт,
За тот красивый небосвод!
Валяюсь тут, как вшивый пьянь
И вроде инь и вроде янь
Зачем-то пнул меня старик,
Наверно думал что я гниль
Валяюсь тут в умате пьяный,
Но я же просто веть усталый,
Лежу вот тут, на дне людском
И всем забить на мой фасон.
Здесь ценится лишь только ложь
И деньги многое решают,
Без них, никто не уважает
Хоть царь ты будешь или я
Без них ты выродок, свинья!

Не треба від тебе не слів не дарунків
Не кинутих в розпалі гніву слів.

Не з’ясування на людях стосунків.
Бо це є знущання з моїх почуттів.

Лише відпусти мою душу на волю,
Загоїти рани від давніх образ.

Дозволь зрозуміти, що сталось з любов’ю
Все з часом я впевнена буде гаразд.

Не квапся благаю, всі висновки потім,
Для слів беззмістовних зараз не час.

Думкам так потрібен омріяний простір.
Який приведе все до ладу у нас.

Воно чудове і тендітне,
Воно дає життю натхнення.

І серед слів різноманітних
Розвіє сірість сьогодення.

Потрапивши в цей світ чудовий
Неяковієш на хвилину.

Ти вириш, що обов’язково,
Знайдеш омріяну світлину.

І те эдине в світі слово
У серці кожної людини,

Душа з яким ніби розквітла.
Все навкруги здатєься миллим

Коли важливий кожний дотик,
Коли приходить в день звичайний -

Той дивний і чарівний поклик
З яким душа і серце сяють...