Тиша

Тише воды…. Белым-бело….
Дрожит светляк настольной лампы.
Кружится снег, как помело,
и тает в плоскости асфальта.

Пахнуло холодом – открой
все форточки – декабрь на сердце.
Слоится топь аллей слюдой
и тает заревом абсента.

Мороз по коже…. Лёгкий иней….
Скелет ветвей в склеп неба врос.
Скрепит борей, как крест могильный,
скрывая в хвоях листья роз.

Под шёпот глаз луна плывёт;
на волоске лучится свечка.
Шёлк крови, шерстяная плоть;
в окне – тысячелетний вечер.

Как на ладони...

Тише,не кричи сердечко!
Он не услышит тебя!
Он занят ею..
Он дарит ей своё тепло,
Свои прикосновения,свои поцелуи,свой запах..
Он отдает ей себя,слышишь??
На тебя ему плевать!Тому не плачь!
Ну и глупое ты, сердце!
Ну отпусти его! Скорей же!
***Сердце***
Та не забуду я его!
И не моли меня!
Мне с ним было так тепло!
Да и вспомни, ты ведь
Тоже с ним сияла.
Ярче,чем солнце..
Ярким, ,летним днем!
Он не поймет! Но он навеки твой!!

- Тише...
Сказала Нифертити людям
... Я мыслю сейчас сквозь сон ...

- Прислушайтесь!
И жрецы и люди услышали
Тихий приятный звон

Нифертити посмотрела в Небо
И они ощутили ее души полет

- Смотрите!
Сказала Ниферитити
Сейчас проявится Бог Тот

( фараон должен уметь медитировать наяву
... проявляя иную реальность)

Ми зустрілись поглядом сьогодні,
А серці кричала тиша,
Що не може кохати так, годі!
Вона хоче любити сильніше.
Ти відчув мого серця биття,
Воно сильне і вільне, як вітер,
Воно кличе мене в забуття
Я не можу так більше жити!
Я від жару згораю на попіл,
Як чорне, яскраве вугілля,
Ти спалив мою душу, мій спокій
Раніше не знала про біль я.
Ти наразі прискорив мій пульс,
Хто знає, чим все скінчиться,
Я не вмію йти на компроміс,
Та мабуть, доведеться навчиться.

За решіткою тиша:
Усі, певно, сплять –
Не шурхотить навіть миша,
І вартові не шумлять…

У камері холодно… –
Вологість і сум.
А колись було солодко
Від радісних дум…

А колись було добре:
І гроші, й жінки.
Але стало примарно –
Лиш погані думки.

Не знаю, за що мені
Прикра доля така,
Та напевно вже камені
Прийшла збирать нам пора…

Івано-Франківськ
лютий 2010р.

Очима ти сказав мені: люблю.
Душа складала свій тяжкий екзамен.
Мов тихий дзвін гірського кришталю,
несказане лишилось несказанним.
Життя ішло, минуло той перон.
Гукала тиша рупором вокзальним.
Багато слів написано пером.
Несказане лишилось несказанним.

Світали ночі, вечоріли дні.
Не раз хитнула доля терезами.
Слова як сонце сходили в мені.
Несказане лишилось несказанним.

«Слушал нюшу? я тебя не нарушу, ловил камни?
ну ты и давний, попугая зовут Тиша, он не лишний,
ест тараканов, умнее васерманов, чуткий, у меня
побудки, подставляй цилиндр, налью тебе крови
литр, как всегда, безвозмездно, тебе и мне полезно,
почисти аквариум, сходим в дельфинариум? Отве-
дешь? или как всегда подведешь?
Папа, лялю не лапай». (Стерофонарики).


«На стороне врагов законы», и оных не исправить
уз, а в рукаве, семёрка, туз, а дама снизойдет сама,
омоет ноги и...

Місячне сяйво, зоряне небо
З розуму зводять, думки про тебе
З розуму зводять, коханої очі
Марю тобою і вдень, і вночі

Марю тобою, моя царівна
А за вікном, тиша чарівна
Сон не приходе, мари, безсоння
Місячне сяйво на підвіконні...

Ніч, мов чаклунка , розкинула чари
З розуму зводять, спогади-мари...
Все не суттєво, лиш зорі, лиш небо
Лише кохання і думки про тебе

Я досі мандрую, я досі блукаю
У пошуках се́бе, у пошуках раю
Ніщо не придбав, лиш срібло на скронях
Лиш зоряне небо, лиш сонце в долонях

Я досі у пошуку, досі в дорозі
Свій шлях обираю, щоденно, на розі
Щоденно, на розі, випадку й долі
Я пристрастей бранець, в пошуку волі

Блукаю у всесвіті, пристрастей в’язень
Сам собі царь, ворог і блазень
Сам собі був, судією і катом
А краще б, був другом! А краще б, був братом!

В пошуках шляху, змарновані роки
А вічність, вже поруч...

А жизнь моя полным - полна
Всем маем и сиренью.
Благоуханная весна –
Из смерти воскресенье.

Проникновенный взгляд огня –
Сквозь лес лучи продеты:
Вторженье жизни внутрь меня –
Проникновенье света.



РАЗДЕЛ I

ПЕРЕПОЛНЕНИЕ СЕРДЦА


* * *

Есть в мире истин так немного.
У Бога тайн от сердца нет.
Кто видел свет, тот знает Бога.
Кто знает Бога, видел Свет.
Как речь беспомощна земная
И как невыразима суть!
Я только то, на свете знаю,
Что переполнило мне грудь...