Теж усе в сльозах

Зорі на небі сіяють,
І знову я бачу тебе.
На зустріч тобі йду, всміхаюсь,
Ніч темна іде і пливе.
Як би ж ти пізнала, як сильно,
Кохання до тебе моє.
Воно, як та річка, невпинно,
Бурхливо та шумно тече.
Я хочу тобі дарувати,
Прозорість кохання життя.
І чисту сльозу того щастя,
Що шле нас усіх в небуття.
Кохання моє пронесу я,
На протязі всього життя.
І зорі на небі сіяють,
Тим світлом – коханням буття!

Этот старый подъезд, краска слезла со стен,
Тускло лампа горит под седым потолком.
Здесь мертвецкая тишь захватила нас в плен,
Ты стоял и курил, позабыв обо всём.

Дым пуская струёй просто так - в никуда,
Ждал вопроса, уже приготовив ответ.
Опуская глаза, бессердечно молчал.
Тишина за тебя мне ответила "нет".

Между нами лишь дым и тоски пелена.
Упиваемся мы беспощадной борьбой.
Это жуткий барьер. Это жизни стена.
Мы её никогда не разрушим с тобой.

Вот опять говоришь ты всё теже...

Я слухала шепіт хвилі,
Хвиля тихенько шепоче,
Їй вже море набридло,
Більше так жити не хоче.

Стати б на небі зіркою,
Палко в ночі світити,
А може стати людиною,
Щоб навчитись любити?

Та кажуть від цього так боляче,
Так, ніби навпіл розірвана.
Між морем- душею, та берегом- розумом,
Губитись як квітка зірвана.

Губитись в полоні відчаю,
Від цього і сльози стрічкою,
Та ні, не хочу кохати,
Нехай краще стану я річкою.

Ой, хвіилько, любо подруженько,
Знайома мені твоя доля.
Та...

Всем пока, и до свиданья,
Одноклассники мои,
За учебу, и за знанья,
Всей семьей боролись мы!
Наська, Дима, Саша, Юлька,
Вы - все, все моя семья!
Или Дюха, или Дашка,
Растоваться нам пора…
Мы прощаемся, но все же…
Я еще хочу сказать:
Мы все теже: Наськи, Дашки!
Просто я хочу все знать!
Где вы, кто вы, почему,
Наш дружный класс распался?
Я просто всех вас, всех люблю,
Но пришла пора прощаться…

Ніщо так боляче не б'є
Людину, як брехня.
Відвертість сльози друга л’є,
Кров – зрада мовчазна...

Слабкі -- за правду проженуть,
Окличуть злим слiвцем...
А сильні — руку подадуть
I пригостять винцем.

Без правди згинеш задарма,
Без правди свiт – тюрма...
Де правди широї нема,
Там величi нема.

Без правди не стоїть село,
Нi мiсто, нi Земля...
Без правди – в кожнiм словi – зло,
А правда визволя...

Не огидний той рубець
Що є наслідком відваги.
Хоч i сили -- нанiвець,
Не вiдддасть вiдважный шпаги.

Лиш боротись — значить жить,
Не ламайся вiд нещастя,
У двобою кожну мить
Мужнiм вчинком вiдзначайся.

Хто ти є, i що ти є,
Розпiзнаю в мить єдину:
Хто оточує тебе,
Прикриває в бiйцi спину?

Хто готовий поруч йти
Тяжким шляхом, але гiдним?
Вища радicть у життi –
Бути людям необхiдным.

Доле, мужньому щасти,
Хай у злиднiв сльози л’ються...
Заклик чесної мети...

Чужіі сльози не збагне інша людина,
Чужу печаль бажання мрії і скорботи,
Лише любов на все життя, одна-єдина,
Об’єднує у почуттях щирих народи

Не бережуть людей за все їхнє життя,
Шкодують , що не можуть повернути
Бентежить душу, непосильне каяття.
І неможливість, помилки свої забути

Щосили серце в грудях стукотить,
Дихання вкрай нервове та нерівне,
А мозок голові мовби собі кричить,
Щось незначне таке і імпульсивне

Але запізно, треба, починать нове,
Життя, і так, щоб не було...

1

Люблю. Без памяти люблю…
Пусть, даже больше проклинаю.
Я знаю – сам себя гублю,
Но разлюбить и не мечтаю…

Кто ты? Цветок без лепестков,
Ты утро, растерявшее лучи,
Нет, не взойдёт любви росток
Из твоей каменной души.

И всё ж люблю! За что люблю,
И сам не вижу, и не знаю…
Я знаю – сам себя гублю,
Но разлюбить и не мечтаю.

(перевод мной сделан в феврале 2007 г)

Текст оригинала:

Люблю. Без пам’яті люблю…
Хай, може, більше проклинаю.
Я знаю – сам себе гублю,
Але не...

Скажи зачем мне эти муки,
Опять пишу тебе письмо.
А в голове все теже звуки,
Опять же старое кино.
Как хочется сейчас прижаться-
К твоей щеке,моя щека.
И долго,долго обниматься
Ах как люблю же я тебя!

И вот опять все теже строчки,
Все та же боль от глупых истин.
когда же я поставлю точку
И отпущу все эти мысли??

Я заблудилась в темноте,
Но лучик маленький все светит.
Он мне поможет выбрать тех,
Кто на любовь мою ответит.

И через многое пройдя
Теперь я чувствую защиту.
Теперь лишь я храню в себя
В этом холодном сером быте.

И вновь затягивает то,
Что для меня уже пропало.
И я не вижу кто есть кто,
Таких еще я не встречала...

Но я смогла все сделать так,
Чтоб грешный...