Сонця

Крізь туман, і крізь сон,
до мене долітало
Наче спів, наче дзвін
Серед ночі
Дівчатко співала

Тихесенько, сама собі
Дівчатко співала
Себе колисала

Божеволію… - подумав собі
А чарівний голос її
Наче спів, наче дзвін
Серед ночі летів
Дівчатко співала

Я заплющив очі свої
і став слухати
…
До сонця , до Волі
Лишилось так мало
Співала дівчинка вночі

Світало
Світало

Великий день, Велике Свято!
НАДІЯ, ВІРА І ЛЮБОВ!
Бажаю Сонця, Радості багато.
Пісня лине знов і знов.
Торкнуться струн завітних серця
НАДІЯ, ВІРА І ЛЮБОВ!
Хай Благодать рікою л'ється...
Наповниться любов'ю кров.
Співає Небо, прославляє БОГА
НАДІЯ, ВІРА і ЛЮБОВ!
Хай світлою буде дорога!
Вони онова із основ!

30.09.16 Алла Тимошенко

Слідами кохання примарного,
Блукаю ранковими росами.
Мов тінню дитинства безхмарного,
Пробіглося ніжками босими...

Настигну - покрию цілунками,
У заході сонця тремтіннями...
Безмежного щастя серпанками,
Прокинусь... ночами осінніми.

Будь зі мною в радості й печалі
Будь зі мною ти завжди,
Й кожну мить зі сходом сонця
Будь зі мною тільки ти.
Будь коли глибока ніч настане,
І коли проміння будуть у вікні.
Будь коли впаде щаслива наша зірка,
І коли горітимуть мости.

1

Люблю. Без памяти люблю…
Пусть, даже больше проклинаю.
Я знаю – сам себя гублю,
Но разлюбить и не мечтаю…

Кто ты? Цветок без лепестков,
Ты утро, растерявшее лучи,
Нет, не взойдёт любви росток
Из твоей каменной души.

И всё ж люблю! За что люблю,
И сам не вижу, и не знаю…
Я знаю – сам себя гублю,
Но разлюбить и не мечтаю.

(перевод мной сделан в феврале 2007 г)

Текст оригинала:

Люблю. Без пам’яті люблю…
Хай, може, більше проклинаю.
Я знаю – сам себе гублю,
Але не...

Кожна думка, кожна дія
Силу свою має
Сила ця міняє Всесвіт
Та і нас міняє

Дозріває дика груша
Гарбуз дозріває
Дозріває і людина
Очі відкриває

Все на світі живе – дише
Дише – оживає
А чого людина тужить
То ніхто не знає

Море синє, синє небо
З неба сонце сяє
Сонце світить всім із неба
Веселкою грає

Веселка весела
Землю обійняла
Об’єднала землю й небо
Сходинками стала

Стала радісна дорога
Як прозріли очі
Та й іди собі, небога
Хоч посеред ночі

Птаха тягне синє...

Не кажіть дурниці,
Краще - гей, заждіть -
Хлібом-сіллю жниці
Правду освятіть.
Квіти коло хати,
Гуси на ставку -
Україна-мати
Ніби у раю…
Та в лиху годину
Вітер сновигав -
Клав у домовину,
З мертвих піднімав…
І коли полями
Спалахи зорі
Жито цілували
Рідної землі -
То були махновці,
То була війна -
Українські ночі -
Хижий птах літа…
Думи невеселі,
Вітерець гуля,
Ходить по пустелі -
Журиться земля…
Та Махно завзятий
Вірить, що народ
(Годі вже чекати)
Зробить першим крок...

Коханням твоє серце мов сонцем зігрію,
Розвію думки, тих, хто заздрить мені,
Життю подарую найважливішу мрію,
Зізнавшись в коханні я від серця тобі.

Все в тобі, поважатиму, кохаючи, міцно,
Більш не дам сумніватися в вчинках своїх,
Доведу, почуття моє справжнє є, дійсно,
Щоб подумати гірко про мене не встиг.

І, я, не я, і що сталося поки, зовсім не знаю,
Я, чомусь, засмутилась, у останнюю мить,
Щось без тебе на небі сонце майже не сяє
Похмура, якась учорашня небесна блакить.

Зноў узносіцца над зямлёю
Калакольны, прыгожы звон.
І над мною, і над табою,
Быццам вецер праносіцца ён.

Над балотам, і лесам, і лугам,
І над возерам, дакранаясь вады,
Над сялянінам і яго плугам-
Звон як птушка – склікае сюды.

Сонца ўсходзіць тут і заходзіць,
Асвяшчая краіну маю.
Добра тут сустракаюць, праводзяць,
А я аб гэтым песню пяю!

Вось узняліся кветкі да сонца,
І цудоўна пяюць салаўі,
Вялізарныя рэкі, бясконца,
Цягнуць у мора воды сваі.

Гарады старажытныя, вёскі...

Друге сонце засяяло
На небі ранкового міста.
Обвуглена гілка сакури…

***

У невеличкому японському містечку
Малюк-школяр – допитлива дитина –
Йдучи за руку з дідом по-малечку,
Спитав: Дідусю, що то: Хіросіма?

Дідусь, примруживши вузькі старечі очі,
Здійняв обличчя у безхмарне небо,
Згадавши морок ядерної ночі,
Подумав: Розказать? Чи все ж не треба?

Наважився. Сказав: Жахливий сильний біль,
Останній зойк людей в горнилі пекла,
Від багатьох лишилась тільки тінь,
Вкарбована...