Сонце

Я хочу научить тебя жить
Дышать полной грудью и нежно любить

Я хочу научить тебя жить
Быть счастливым и радость другому дарить

Я хочу, чтобы понял
Как в мире светло и тепло

Корда веришь
в любов,
дружбу,
преданность,
счастье
и просто добро

Я хочу, чтоб проснувшись, ты душу открыл на восток
Сонце встретил, заметив озябший цветок
Вспомнил, где-то скраюшку нашей земли
Есть душа, так же зябнет от холода и без любви

Я хочу, чтобы нежность коснулась
Твоих самих...

Зібрання вирує в залі – Данило мнеться у стола,
Заяву ж Галі розглядає (жінка вже живе без сна).
Бій пияцтву виглядає, як ціль доктрини без кінця,
…й колектив наполягає у прочуханці гаманця!
Ось, виступаючий хитає головою що є сил,
Плідно хлопця докоряє – заявляє – німий дебіл…
Така в світі «напряжьонка», мандрують запахи чуми,
Той, як смажена тушонка, у чарці мне свої боки…
Тай задав йому питання, одне – про атомну війну,
Що він чув про ці страждання та як сприймає цю біду...

Знов – Ку-Ку, Ку-Ку – кукує міф «Кукушки» уві снах,
На природно рідній мові у могутніших лісах…
…й десь, у центрі ліса, з дуба незалежну пісню ллє:
Ой, Зо-Зу, Зо-Зу… Зозуля*…й щось «зозується» не те…

…крик зверта вона до долі – де ж оті яскраві дні?!
Й світить сонце, стають зорі, нема ж світу по весні?!
Може криз у самій волі, що блукає та реве?!
Відсутні ж зустрічі любові з вірою, що гниє!

Сіра ж пташка на природі спільну пісеньку веде,
На ланах та в щирім полі шлюбний гомін...

Орлани сім’я кинули з гори,
Чи їх приніс із лісу вітер босий,
Посеред лану серед хвиль трави
Три дерева зросли на чистих росах…

Мов душі, що не знали співчуття
В житті людському, помолились Богу,
І дав Він кожній спокою життя
Й дивитись досхочу на небо змогу…

Стоять вони, й куди ти оком кинь –
Безмежная далінь лише навкруги;
Те море незакінчених хвилин
Неначе мур від радості і туги…

Нема доріг до них – і то талан,
Лиш на гілля, бува, сідають птахи…
Ніщо не заважає їх думкам...

Побачивши країну навесні
Поглянувши в її блакитне небо.

Ти зачарований в цю мить благословенну,
Ти найщасливіша людина на землі.

Побачивши країну навесні,
Приємно вражений її красою.

Державою своєю молодою.
Не знайдеш у собі від щастя слів.


Побачивши країну на весні.
Квітіння пролісків і сонце,

Що грає теплим промінцем в віконці,
В красі неперевершеній своїй.

День первый...забавно... милый, стильный.. я люблю пирсинг...
..глаза..
Он смотрел на меня с фотографии. Такой живой, лукавый взгляд..

стаи смс...Эти глаза..
«я снова на экране твоей мобилки)))»
«Ты любишь смайлы»...
«прости мою усталость»..
«я вырубился вчера»...
«почему пирс на правой стороне?»
«Любишь боулинг..шары...клубы»..
Я тусила- он писал..
«..в ванне»..»может спинку»....
«клубы...челауд»...
С М С...Дни.. ночи..полные безумного ожидания...
ответки...

«..понимаешь, я...

Я сиджу вдома, дивлячись в пустий екран
Нічого не роблю, клацаю клавіатуру
Я п’ю гарячу каву, обновлюю сторінки
Нічого я не знаю, життя моє стоїть.

Коли за вікном йде холодний дощ
Люди знають горе, гірко плачуть
Виганяють їх з роботи, розпадають сім’ї
Вони стоять з нічим, в суєті розбиті.

Але я хочу визирнути з вікна
Побачити життя, пізнати щастя в ньому.
Хочу прогуляти все його, із дівчиною
З цікавими очима та теплими вустами.

Коли за вікном яскраво сонце сяє
Виблискує...

1. сотрите все меня из своей памяти,
чтобы уйти было немного проще.
я так о многом прошу, но знайте
напророченного не утопишь.

2. повсюду простые истины стонут,
но не объяснишь неверующему,
почему именно его тонут
слова в унитазе верующего.

3. если кушать бутерброд колбасой вниз,
а не хлебом - то это намного вкуснее,
чем если бы есть вниз хлебом:
так вкус от языка не утаишь.

4. если говоря непременно делаешь,
и веруешь в то, во что веруешь,
то по жизни вперед...

Якось вранці тільки стало сонечко світити
баба Ганя заходилась борщику зварити.
Звісно знають господині, що за борщ без кістки
як не смачно та із м,ясом всеж смачніше їсти.
Тож у курник баба Ганя прямо почвалала,
двері щільно причинила й півника спіймала,
склавши дзьобом на колоду, в руки крила й лапи
замахнулася сокира півню смерті дати.
Репетує півень, бачить край йому підходить,
він до баби, як і люди, голосом говорить:
- Бабцю, бабцю зупиніться, півня не рубайте
краще в...

Очима ти сказав мені: люблю.
Душа складала свій тяжкий екзамен.
Мов тихий дзвін гірського кришталю,
несказане лишилось несказанним.
Життя ішло, минуло той перон.
Гукала тиша рупором вокзальним.
Багато слів написано пером.
Несказане лишилось несказанним.

Світали ночі, вечоріли дні.
Не раз хитнула доля терезами.
Слова як сонце сходили в мені.
Несказане лишилось несказанним.