Серцю

Пришла домой , вокруг все тихо
А за окном пушистый снег
Мороз и холод но в сердце лето.....
В нем моя любовь живет...
Включаю свой компьютер,
Залежу в нет, читаю стих,
В нем боль разлук, любви признанья.
В нем мука и надежла встечь....
Читаю серце замирает ...
И по щике бежит слеза
О как мне хочется увидеть
Твои прекрасные глаза ...
Дотронутся к тебе ладошкой ...
Почуствоват твое тепло...
И стать с тобою счасливой женщиною кошкой ...
Хочу дотронутся к твоей щике не боритой...

У життi як на довгiй нивi:
Є i радiсне i сумне.
Я частiше сумую нинi,
Нiж радiю... Та головне,
Що iще не вмира надiя
I, крокуючi по життю,
Ще i розумом володiю
I продовжую пiсню цю.
Ще i серце i памя’ть дiє,
Квiнуть мрiї, як тi сади...
Ти, надiє моя, надiє,
Надихай мене i веди.
Мiцно вiрую в cвiтлий шанс я,
Хоч не вiдaю поки, де
Я зустрiну, дiждуся щастя
I кохання мене знайде...

Под влиянием грусти сознание,
Разгорелось в спорах с собой,
При одном лишь упоминании
Что ушла безвозвратно любовь.

И лишь отголоски прошлого,
Вновь лишают меня покоя,
Мое серце будто изношено,
Все время, воюя с собою…

Неоправданно слезы пролитые,
И в словах место ласки - зло,
Паранойи симптомы скрытые,
В мутном иле душевное дно…

И не видно надежды лучика
Не падает счастье в руки,
Сердце муками уж измучено,
Машинально стуча звуки.

И все люди как-будто роботы,
В сердцах...

Що голiвоньку схилила,
Ну, матiнко моя?
У чому ж причина?
Що сталось з тобою?

Сидиш собi, така тиха,
Все плачеш беззупину,
У чiм скажи твоє лихо.
I хто, в цьому винен?

Тебе хтось образив?
Чи справа не в цьому?
Не плач так одразу?
Ходiм все ж до дому.

Не край, прошу, серця
Вiд чого слiз море?
Послухай, не сердся,
Ну, в чiм твоє горе?

Ты знаешь, Ты любишь, Ты веришь в меня,
Со мною всегда ты в моменты сомненья,
С тобой, все, мои мысли и откровенья.
Ты, счастье Ты нежность, Ты, радость моя.
Только пришел, стало все по-другому.
Вчерашние слезы вчерашние беды,
Исчезли в момент, испарились бесследно.
И серце не бьется уже по былому,
Скажу теперь точно Ты, нужен мне, очень,
И жизнь без Тебя лишь глубокая пропасть,
Где слезы людей, и, где невесомость.
Мне лучше с тобой это честно и точно.
Зачем мучить близких своим...

Чужіі сльози не збагне інша людина,
Чужу печаль бажання мрії і скорботи,
Лише любов на все життя, одна-єдина,
Об’єднує у почуттях щирих народи

Не бережуть людей за все їхнє життя,
Шкодують , що не можуть повернути
Бентежить душу, непосильне каяття.
І неможливість, помилки свої забути

Щосили серце в грудях стукотить,
Дихання вкрай нервове та нерівне,
А мозок голові мовби собі кричить,
Щось незначне таке і імпульсивне

Але запізно, треба, починать нове,
Життя, і так, щоб не було...

Ти їдеш від мене, у справах, далеко-далеко
Сумую і дуже, страждаю, одна, я без тебе,
Життя сенс втрачає, жах, сила силенна,
Хмарин, заслали усміхнене сонечком небо.
Тяжко, життю пробиватись крізь спогади скрути.
І серце у грудях с моїх стукотить мов саженне
Не уявити, як без тебе життя біднесеньке буде,
Ти частина його дорога мені, і навік невід’ємна
Ти їдеш , все, сталось так, швидко, відразу,
Ми тільки з тобою сприймати життя почали,
А можна, з тобою, коханий, поїхати разом?
Тому...

Что хочу тебе сказать о том что случилось сегодня
То что видел тебя рано утром во сне приятном
И я говорил тебе о любви и красоте природной
И думаю тебе понравилось когда говорил о своём.

Чувстве с большой буквы к тебе
И вряд ли оно обманчиво вообще
Было бы когда-то как бутылка лимонада
И все же оно существует и никогда чужих сердец не ворует.

Чиста моя любовь чиста как мой стакан
Из которого я пью кофе по утрам
Она не обманет тебя не соврет
Все расскажет и спать пойдет.

Ведь...

Воїн...
Велике значення у слові
Природою було дано,
І пересічному воно
Неосяжним завжди було:
Він кинув поглядом убік,
Побачив постать - чоловік,
Запилений й сумний сидить,
Каптур хова очей блакить,
Потерті чоботи і плащ;
"Належно" оцінив і край.
Душа лиш глибше відчуває,
У витоки як поринає,
Мандрівника сумного образ
Розкриє швидко, відгадає,
Правдива там краса витає.
Людина? Ні. Істота? - воїн...
Для нього істини немає,
Лише довічная війна
І суть у ній одна - життя...

В спокої днів
Від неба до неба
Сонце плавило лід –
Мені це і треба.

Я кохала його
Палко, сильно , до ранку,
Але щастя моє
Геть пішло на світанку.

Біля моря на хвилях
Ніжна хмарка заснула,
Та де щастя поділось
Досі я не збагнула.

Я шукала у квітах
промінь твої усмішки,
Та з холодним повітрям
Засинала у ліжку.

Та не буде прохань,
Не благань, не чекання.
Я залишила серце
Для твого кохання