Русско-украинского

Я какого нынче рода - племени?
Отпрыском у поколений чей?
Славянин - глашатаем у времени,
Прошлого, обрезанный еврей?

Может быть, поляк во мне шевелится?
Может быть калмык, татарин я?
Может быть бомбежками прибитая,
Ждет меня чеченская семья?

Может в украИнском, дальнем хуторе
На коленях голову склоня
Плачет по расстрелянному в лагере
Мамина «куркульская» родня

Или вологодский полустаночек
Вспомнит о грузине без двух ног
Спасшего и бабушку, и деточек
В танке только ног...

Сегодня гуляем по лесу ,
Вот дождик пошёл и роса,
Ах как я люблю невесту ,
Ты счастье в моих глазах …

Как больно любовь остывает…

Как больно любовь остывает,
Как тяжко на сердце потом ,
Всерьёз кто любил - тот знает ,
Сурово по жизни идём …



Русь моя…

Русь моя , ты придумана что ли,
Где же твой поэтический дар ,
Где же песни свободы и воли,
Где же вольный задор твой и жар ?



Ты моя такая нежная…

Ты моя такая нежная ,
Не придуманная что ли,
А любовь твоя...

Стою у медленной воды,
Как будто встретилась с тобою...
Но там, за далью голубою,
Твои запутались следы.
А голос ласковый зовет,
Но только я открою очи -
Стою одна средь майской ночи,
И месяц по реке плывет...

1989 Украинская поэтесса
Галина Сирая

Сижу на истории -
Хочется спать.
Мечтаю вернутся
Сейчас же в кровать.

Я слушаю что мол России культура
Пошла от украинской (Ющенко - дура!)
Сижу и зеваю - не нужно мне это:
Бандера - герой, и святой здесь Мазепа.

Хотят перессорить
Два братских народа
Зетем посадили
К нам править урода.

И нам это видно,
Не сложно понять.
И очень обидно,
Что всем наплевать.

Свершилось, череда, теперь трава, и мята мелиса,
пустырник, хвоя, то успокоит нервы, струны,
мелодий тех металл, смягчится, сталь в медь,
а олово в свинец, а дальше в ртуть, размажем
по стене, заснём мы как-нибудь, уже светает,
мышь всё съела, спит, сова осталась, ворониха,
в печень метит, лиха украинская ночь, обруч,
сказал он слово, попросили, а почему не знал
он сам, так вышло, и печаль развеял, ни потому,
он просто верил, ярило не погаснет нет, взойдет,
сон разума развеет...

Не кажіть дурниці,
Краще - гей, заждіть -
Хлібом-сіллю жниці
Правду освятіть.
Квіти коло хати,
Гуси на ставку -
Україна-мати
Ніби у раю…
Та в лиху годину
Вітер сновигав -
Клав у домовину,
З мертвих піднімав…
І коли полями
Спалахи зорі
Жито цілували
Рідної землі -
То були махновці,
То була війна -
Українські ночі -
Хижий птах літа…
Думи невеселі,
Вітерець гуля,
Ходить по пустелі -
Журиться земля…
Та Махно завзятий
Вірить, що народ
(Годі вже чекати)
Зробить першим крок...

Життя, як спалах зірки уночі,
Як думки мить, політ у височинь...
Дідусь мій рідний у вічність відійшов,
хвороб та мук там зцілення знайшов.
Тепла чекав, щоб промені весни
Зігріли серце, сили надали.
Життєвий шлях у діда був важким-
війну пройшов, в нестачах ставив дім.
З бабусею разом жили роки,
Зазнали щастя і невдач вони.
В житті тримала їх палка любов,
Бажання жити зігрівало кров.
І ось в цю мить, коли прийшла біда,
Сумує небо. Плаче вся рідня.
Не стало, наче...

Украiнськi козаки, що не знали втоми,
боронили Украiну вiд лиха й полону.
Пам'ятають Днiпра хвилi, Хортиця старенька,
козака як проводжала у походи ненька.
Хлопцi бравi та вiдважнi йшли в похiд за волю,
за свободу Украiни, за рiдну тополю.
Буйнi голови поклали за кетяг калини,
за родючi землi милi, цi душi безвиннi.
Пам'ятаемо ж героIв, на чолi з Богданом,
що вiдважно воювали з ненависним паном.
Украiна наша люба буде вiчно жити,
завдяки козацькiй славi!
Хай гудуть...

Заспівало серце спів свій слов’їний ,
Сонячний промінчик у віконці грає,
Визначилось серце : саме ти - мій милий,
Зрозумівши якось, що воно кохає.

Вітерець дбайливо розігнав хмаринки,
Лагідно і ніжно граючись з листком,
Щоб було приємно нам у ті хвилинки,
Коли нас зігріє водночас любов.

В золотому сяйві грають мої коси,
А блакитне небо дивиться на нас.
І нехай з тобою іноді непросто,
Я тебе кохаю, як у перший раз.
А твої цілунки в серці зберігаю
,
Там моя скарбниця, і моє життя...

Надеюсь, я уже созрел
писать роман. Мой друг-читатель
(да, я на "ты" - ты мой приятель!),
бросай рутину глупых дел!
Садись-ка в кресло поудобней…
Я поведу рассказ о том,
чем я и сам грешил тайком
(кто с правдой - тот и благородней!),
когда и молод был, и глуп.
И верил, что Земли я пуп!

Роман, конечно, о любви.
Пусть рвутся новые поэты
изобретать велосипеды,
а наше дело - c'est la vie!*–
сбирать цветы ночных мечтаний
в букет красноречивых слов
о тонкостях проблем полов,
о...