Ранок

Ожидание. Время смолистое
Вытекает из ранок в душе.
Подсушить их тампонами-мыслями,Да пилюли принять погоршей.

Пробегается осень ознобами
По ветвям облетевших осин,
Вспоминающих зиму с сугробами
Под дождём, что весь день моросит.

Шелест шин, да огни светофорные
Зябнут в лужах и мелко искрят.
Время стынет, а сердце упорное
Всё стучит и не верит, что зря.

Все мы - сны бытия быстротечные,
Наших душ листопад золотой -
Лишь мгновенье генезиса вечного,
Завиток на спирали крутой.

Коли ти спиш

Коли ти спиш, на тебе зорі дивляться,
Коли ти спиш, в волоссі сяйво губиться,
Коли ти спиш, твоє обличчя красеня
Коли ти спиш, мій погляд все пояснює

Я не плачу, то є просто почуття,
Я не бачу,бо усвіті ти і я,
Я не чую,лише серце чую я,
Не говорю, бо ти спиш, а я німа.

Коли ти спиш,мої думки на аркуші,
Коли ти спиш, мені на небо байдуже,
Коли ти спиш, у тілі безлад твориться,
Коли ти спиш, душа про тебе молиться.

Прокидайся,ранок війшов до вікна,
Прокидайся,бо...

Знову поруч, чомусь, ти зі мною ідеш...
Я мовчу, як завжди, а ти мелиш про щось...
Та про що, я не чую, як завжди, в решті решт...
От би змив би тебе цей дрібний тихий дощ...

Ми не пара, це ясно, але спим, чомусь, вдвох...
І ти дзвониш мені, і питаєш де я...
Хочеш знати: куди, з ким і, навіть, по що...
От би раптом тебе стерла з себе земля...

Кожен ранок я сплю, а ти будиш, і ґвалт...
Я люблю свої сни, в них так рідко є ти...
Ну навіщо мені твоїх друзів всіх знать?..
От...

Успокой меня, море, безбрежность твоя
Столько видела горя…
Что тебе незакрытая рана моя,
Губ манящее море.

Меня ждали, любили и не дождались.
А я думаю, и не любили.
Просто пеной случайной слова сорвались
И по свету блудили.

Налетел на меня их играющий шквал,
Шапкой ласковых брызг околпачил.
Луч надежды блеснул, полоснул как кинжал,
То-то дурню удача.

Сам себя он упрятал в острог под замок,
Слишком строго его не кори ты…
Подкатился под самое горло комок
Искушением бритвы...

Друге сонце засяяло
На небі ранкового міста.
Обвуглена гілка сакури…

***

У невеличкому японському містечку
Малюк-школяр – допитлива дитина –
Йдучи за руку з дідом по-малечку,
Спитав: Дідусю, що то: Хіросіма?

Дідусь, примруживши вузькі старечі очі,
Здійняв обличчя у безхмарне небо,
Згадавши морок ядерної ночі,
Подумав: Розказать? Чи все ж не треба?

Наважився. Сказав: Жахливий сильний біль,
Останній зойк людей в горнилі пекла,
Від багатьох лишилась тільки тінь,
Вкарбована...

Я - Женщина и я прекрасна,
Созданье нежное Творца,
И в мир пришла я не напрасно,
Чтоб радовать собой сердца.

Дана я мужу быть любимой,
Подругой верной быть ему
И чтоб дорогою единой
Пришлиб мы в вечную страну.

Дарю я мужу нежность, ласку,
Уют домашний, красоту,
Я кухню превращаю в Сказку -
Всё для него и всё ему.

И дети для меня подарок,
Я им готова всё отдать,
Неважно: в стужу, ночью, ранок -
Они мне Всё, а я им - Мать.

Я и рабыня , и царица,
Сотворена я из ребра...

Я хочу бути однією з твоїх коханок.
З тих, що тихо ідуть під ранок,
З тих, що гірше за смак дружини,
але кращій, ніж самотній,вчинок.
з тих, з ким йдеш і куди ти знаєш,
але потім не пам’ятаєш,
зафарбовуєш кожен з ласощів,
бо дружина – насправді красощі.
Ти хочеш бути моїм чоловіком.
Щоб твоєю була навіки
Як би грубо це не звучало -
Бо тобі зі мною сексу мало.
Твоя дружина хоче замало:
Щоб її твої тьолки не діставали,
Щоб вона прокидалася з тобою вранці,
А не з думкою про сусіда...

Ты перекрестил чело, рот и груди клетку, успел
или опоздал, (рыдал в жилетку или плакал, сме-
ялся или вякал, всему удивлялся?) а соседку, ос-
енил крестным знаменем, а встречных и попере-
чных? сверхчеловека сверхчеловек, (übermensch)
подавал нищим, (взаймы господу?) нимба нимб,
по воду ходил или за? смотрел на море слов или
добывал улов, плавал, сочинял басни или плавил,
разрушающий разрушитель, рубец рубца, шрама
шрам, рана раны, памяти ворох, её изъянов, ист-
орий, мифов, сказок...

Опало листя
Тихо навкруги, вітер
колише очерет.

Порожній ґанок
Крук співа на сакурі
Вже весна. Тепло.

Порожні класи
Надто рано я прийшла
до школи. Ранок.

Самотній поет
Сидить біля озера
Співа журавель

Глибо ніч вже
Багато думок у мене
Зірки сяють

Сидить самурай
У річки. Повернувся
З походу він

Сутінки зараз
Чути хрущів.Гей!
Спить самурай вже

Ясний день
Водяний млин і поруч
Сидить Мацуо

Сивий поет
Пише хоку у ріки
Цвіте сакура

Назбираємо собі в долоні зорі.
Нехай справдяться завітні мрії всі.
Споглядаючи розкоші неозорі,
Завмираємо в цілунку, ніби в сні.

Хвилювання нам перехопило подих.
Метеорний дощ проймає сяйвом ніч.
Від чутливого торкання - милий подив,
Насолода від ласкавих губ та віч.

Вітер зір закрутить нас в зірчастім танці.
Вир підхопить, віднесе в зіркову даль.
Незрівнянної вистави стали бранці.
Із полону ранок звільнить нас, на жаль.

Ми мандруємо в світах Чумацьким шляхом.
Невеликий...