Промыть

Яскравий промінь ясного кохання,
Зігрів мене на лагідних своїх долонях
Виконуючи всі прохання і бажання,
Приніс він радість та красу з собою

На все життя я вдячна буду небу,
Його блакить, натхнення та краса
Мене втішали, коли біль ганебна,
Хотіла вирвати любов з мого життя

Ти, мовби диво, в теренах моїй душі
Запобігаєш зникненню кохання, мрій,
Для тебе всі мої поеми, та мої вірші
Ти, рятівник від зла, людського мій..

Я дивлюсь в твої очі, не можу промовить хоч слово,
Заворожений погляд і якийсь несподіваний сум,
Я кохаю всім серцем не вбачаючи в цьому лихого.
Мене мов сполохнув несподівано, легесенько струм

Дай візьму я в свої твої сильні красиві і мужні руки,
Зізнаюсь в коханні бо в собі більш несила тримати,
Це, від серця всього, не якісь там вибагливі трюки,
Не можна вжитті не кохаючи серцем таке відчувати,

Я, цілунок свій лагідний, любий мій, тобі подарую
Бо не можу, бажання нема серцю біль...

И лик твой, словно строки грез,
Не зная отнимает у меня рассудок.
Я так хотел люблю тебе сказать,
Но жить осталось меньше суток.
Зачем тебя привязывать к себе,
Зачем обманывать надеждой.
Я жизнь прожил не зная о тебе,
Настало время, скинул все одежды,
И в теплый омут белой ванны,
Шагнул навскидку бритву взяв,
Я ухожу, прощаться мне не надо,
Я ухожу из мира просто так.
Оставив только для себя то знание,
Что я любил тебя как мог.
И мне не будет оправдания,
Дальнейшую судьбу решит...

В спокої днів
Від неба до неба
Сонце плавило лід –
Мені це і треба.

Я кохала його
Палко, сильно , до ранку,
Але щастя моє
Геть пішло на світанку.

Біля моря на хвилях
Ніжна хмарка заснула,
Та де щастя поділось
Досі я не збагнула.

Я шукала у квітах
промінь твої усмішки,
Та з холодним повітрям
Засинала у ліжку.

Та не буде прохань,
Не благань, не чекання.
Я залишила серце
Для твого кохання

Всміхається краса лукава
Така підступна та ласкава
Богиня, німфа пьєдесталу
із барельєфу - свого трону.
На ній же з каменю корона
І насмішка суха і строга
Для нас якби пересторога,
Щоб не пройшов ти без поклону....
Та недоступна для простого
Земного, чистого кохання!
Її бажання - це визнання.
А до овацій вічна спрага
І чути лиш єдине: "Браво!"
О Славо!
О скільки чистих й непорочних
Запутались у твоїх косах
І не сховають вже у простинь
Наготу свою у сльозах.
О, золоті річки...

1

Люблю. Без памяти люблю…
Пусть, даже больше проклинаю.
Я знаю – сам себя гублю,
Но разлюбить и не мечтаю…

Кто ты? Цветок без лепестков,
Ты утро, растерявшее лучи,
Нет, не взойдёт любви росток
Из твоей каменной души.

И всё ж люблю! За что люблю,
И сам не вижу, и не знаю…
Я знаю – сам себя гублю,
Но разлюбить и не мечтаю.

(перевод мной сделан в феврале 2007 г)

Текст оригинала:

Люблю. Без пам’яті люблю…
Хай, може, більше проклинаю.
Я знаю – сам себе гублю,
Але не...

Друзья, моя жена- бухгалтер,
Считает деньги как свои лета,
Ей бес в подарок дал характер
И тёща закрутила от винта.

Что в дом не принесу- всего ей мало,
Язык - долбильный аппарат,
Он ждет удобного сигнала,
кромсать меня будто в салат.

И как мне быть с такою ненасытной,
Ведь, отдаю ей всё, до мелочи в штанах,
Она же наяву язвит обидно,
Затем приходит и язвит во снах.

Она, конечно, женщина- не промах:
Махнет сковородой- и будет точно в цель.
Бывают дни без молнии и грома...

Поверьте, первая ошибка не страшна,
И первая обида не важна,
И самый первый страх сродни испугу.
И коль в твоей судьбе случилось вдруг,
Что в первый раз тебя обидел друг -
Не осуждай, понять попробуй друга.

Наверное, на свете не найти
Людей, ни разу не сбивавшихся с пути,
Сердец, ни разу не окутанных туманом.
И коль у друга твоего стряслась беда:
Сказал не то, не тем и не тогда -
Его ошибку не считай обманом.

Друзья, что, глупый промах мой кляня,
Когда-то отказались от меня...

Зірки, провидці ночі, знову світять.
Їх дивне сяйво манить і п’янить.
І знову мої очі їх помітять,
щоб нагадати, як чудово жить!

Земля не спить – вона говорить з небом.
Між ними відстаней і перешкод нема.
Їх розуміти – все, що зараз треба.
Ця тиха ніч далеко не німа...

Вслухаюсь в тишу, з темнотою вінчану.
Вдивляюсь в плетиво небесних ліхтарів.
Мільйони їх, прекрасних, ще не злічені -
мільйони знаків, загадкових слів.

Мигтять зірки. І хто їх там запалює?
Щоночі розкидає над...

Тракт разухабистый, скрип тележный…
Пьяный сосед бубнит невнятно.
Сон в томный полдень неизбежный.
Солнце в неряшливых бурых пятнах.

Мимо карета… на запятках
Сытый лакей в цветном кафтане.
Пальмы танцуют в дубовых кадках.
Правлю неспешно к господской бане.

Тпру…! Дворовые хлопочут шибко.
Знать, не без порки воспитанье!
Грум угощает арбузной скибкой ,
Мелочи сыпет на прощанье…

Кланяюсь низко. Приказчик скромный…
- В граде ль хозяин? Какая свита?
Лес вдоль дороги густой и...