Очи как зори

Колдует весна и пророчит,
В ручьях серебристых звенит,
Колдует на дивные очи,
Звездою хрустальной парит.

Ах очи, волшебные очи,
В тени золотистых ресниц
Приходят в безумные ночи,
В венчальные песни станиц.

От вас никуда не умчаться,
В чужой не укрыться любви
Душою об вас обжигаться,
И сердцем пощады молить.

Ах очи, волшебные очи,
Вы лечите душу мою,
И сердце над пропастью ночи
Спешит окунуться в зарю.

Невинно, как звёзды, мерцают,
О чем то в ночи ворожат...

Вона кохала серцем, а розум
Благав її усе припинити,
Була щаслива з ним, але вдома,
Благала більше їй не дзвонити.

Вона губила довге волосся ,
Вона не спала довго до ранку,
Та вийшло так, що здалося,
Що це була лише забаганка.

Вона шукала сенс в цьому світі,
А світ шукав її в своїх мріях,
Вона бажала к зорям летіти,
Та відчувала спокій в цих діях.

Коли гуляла о півдні цим парком,
То відчувала радість безмежну,
Тому що знову цим ранком,
Відчула, що від нього залежна.

Та...

У ясному небі найбільша, найкраща
Чарівна, як казка сіяла зоря.
Яка вона чиста, яка вона гарна,
Яка вона ніжна, яка осяйна!
Нікому нічого вона не казала,
Нічому нікого не вчила вона.
Вона лиш світила, вона лиш сіяла
Уся в тому світлі вона лиш жила.
Та небо сміялось, Земля посміхалась,
Бо кожному в душу світила вона.
Страріла планета, віки пролітали
Та в небі сіяла, сіяла зоря!

Знов – Ку-Ку, Ку-Ку – кукує міф «Кукушки» уві снах,
На природно рідній мові у могутніших лісах…
…й десь, у центрі ліса, з дуба незалежну пісню ллє:
Ой, Зо-Зу, Зо-Зу… Зозуля*…й щось «зозується» не те…

…крик зверта вона до долі – де ж оті яскраві дні?!
Й світить сонце, стають зорі, нема ж світу по весні?!
Може криз у самій волі, що блукає та реве?!
Відсутні ж зустрічі любові з вірою, що гниє!

Сіра ж пташка на природі спільну пісеньку веде,
На ланах та в щирім полі шлюбний гомін...

Колдовская ночь
Душу в клочь!
Сердцу – невмочь.
Разорвано в рвань.
Страх. Див. Длань.
В горле гарь –
Пустыни угар.
Мороз, жилы, врез.
Брызнула в очи Ночь.
Душа. Кровь. Топь.
Ночь – белый холодный хрусталь.
Усталостью проступила сталь.
Вселенский беззвучный звон…
Немоты смысл сгущён –
Кровью всей объяснён.
Вопль и крест.
Ров и свод.
То ли к смерти,
То ли к жизни приговор.
Знак и лик.
Под камень иль в лёт.
Крылом жжёт.
Высшим сбило с ног.
Чудотворен снега ток.
Воля.
Бог...

Я тебе ,милый друг, напою,
Как сливаются ночи в зарю,
Как бежит по тропе в этой дивной ночи
В белом платье открытость Души.

В нежном вальсе с луною кружа
В млечных звёздах искала Душа
Ту тропинку судьбы, по которой взошли
Её грёзы о море Любви.

И срываясь с небес высоты
В море падала искрой мечты.
И казалось всё ей,не достигнет никак
Её троп огневой звездопад.

Не спеши, милый друг, не спеши
В лунной ночи звездою вскружив,
Будут в зорях твоих звонче петь соловьи,
Ты сейчас к...

Небо синее, ночь бездонная,
Звёзды строчками из груди.
Напиши же мне ,ночка тёмная,
Милым странником о любви.

Зори белые,зори алые,
Расстилаются над Землёй...
Напиши же мне, ночь туманная,
Сердца росами и зарёй.

Небо синее, солнце ясное,
Стайка сизая голубей...
Распахну окно, весть желанная,
Сердце радостью обогрей...

В нас бродит солнечное Лето,
И в каждом простится Весной
Открыть проталины рассвета
В свой мир небесный и земной.
Всплеснуться зорями пожара,
Испить колодезной водой
Всё то, что не было воспето,
Что сердцем требовало--пой!
Петь тем, чем просится крылато
Души восторженная песнь,
Петь то, о чём скупилось злато,
Стыдом зарывшаяся в плен
Досужих вымыслов тревоги,
Невнятных зовоми тоски...
А петь ведь хочется о главном,
И петь хотят все о Любви.
О той прекрасной и могучей,
С которой...

Окутаны тропы вечерней прохладой....
На свет, обжигаясь, летят мотыльки.
А зори, а зори чаруют усладой
Души вдохновения жизни-реки.

Лазорево небо, зовущие звёзды,
Иллюзий, сокрытые в нижних мирах,
Ведут за собой мотыльковые годы,
Пока не рассеют иллюзии в прах.

Хоть принцип один, но законы иные
Космическим ветром щекочут мозги.
С Любовью смотрю на луга заливные,
На тех, кто с иллюзии строит мосты.

Поэзия душ поведёт их на волю,
Оковы снимая одни за другим...
Счастливой дороги...

Не кажіть дурниці,
Краще - гей, заждіть -
Хлібом-сіллю жниці
Правду освятіть.
Квіти коло хати,
Гуси на ставку -
Україна-мати
Ніби у раю…
Та в лиху годину
Вітер сновигав -
Клав у домовину,
З мертвих піднімав…
І коли полями
Спалахи зорі
Жито цілували
Рідної землі -
То були махновці,
То була війна -
Українські ночі -
Хижий птах літа…
Думи невеселі,
Вітерець гуля,
Ходить по пустелі -
Журиться земля…
Та Махно завзятий
Вірить, що народ
(Годі вже чекати)
Зробить першим крок...