Крила

Я не засну, якщо ти не прийдеш
і біль не заспокоїш мій глибокий,
крізь відстані мені не принесеш
в долонях-крилах довгожданний спокій.

Це можеш тільки ти, лиш ти один –
мене порятувати від будення...
Спинити плин настирливих хвилин
і повернути втрачене натхнення.

Я так тебе чекаю!.. Я тону
у загрубілих сутінках кімнати.
Без тебе цю пітьму не прожену.
А сили ледве вистачить чекати...

Зійди до мене, Бога посланець!
Покинь своїх висот небесні храми.
Ти ж бачив біль закоханих...

Душа летить до тебе милий
Так стрімко, Мов би журавлі
Несуть любов мою на крилах,
Щоб ти зігрівся у житті.

Щоб не шукав нещастя в долі,
Щоб не боліло на душі,
Щоб одиноцтво мимоволі
Не зачепилось на тобі.

Щоб ти побачив, як чудово
Коли любов в тобі живе -
Це мовби пісня колискова,
Це мовби сяйво най ясне....

Тож – мне доповідач підстави
(Як пальцем водить у воді),
Що в світі най болючі справи
Весь пил здіймають до гори?!
Він розпочав розбір польотів
(Зійшлось зібрання, круг голів),
Там всі були… і ті хто проти
Всіх профспілкових брехунів…
Як гак без крил стоїть в куточку
(Неначе бідний волонтер)
Наш дід Стецько – з якого ж рочку
Він заповняє цей партер?!
Йому ж доведено зі справи,
Що є пияка й дебошир,
Й запаморочливі ознаки –
Він тут не наш громадянин?!
- Ціленький день...

Я бачив сон -
І в ньому була Ти:
Струнка, чарівна,
Із зеленими очима …
Я так хотів
Тобі розповісти …,
Повідати, як незборима сила
Краси Твоєї все моє буття
Своїй могутній владі підкорила,
Забрала душу - всю, без вороття …,
А ти … , крилом махнувши,
в вирій полетіла …

Я знаю: Ластівка
В неволі не живе
Я знаю: щастя
Не буває вічним.
Та жити -
І не бачити Тебе … -
Для мене це як каторга довічна,
Серед усіх можливих в світі згуб
Мене кидає думка лиш у відчай
Що не відчую...

Мов грім з небес ясних,
Кохання в серце увірвалося.

Я у полоні почуттів своїх.
І досі не збагну, що сталося…

На крилах янгола летить воно,
Мов рятівне благословення,

Цього шукало серденько давно.
Даруючи мені натхнення.

Воно прийшло у серце назавжди,
І сповило його мов ненька.

І додало в моє життя краси,
І надало наснаги в сьогоденні.

За вікном, біліє тихий вечір...
Двір, у снах зимових, спить.
Сніг, лапатий, падає на плечі.
На морозі, сонечко згорить.

І розкотяться, по небу, ясні зорі.
Місяць, спалахне, посеред них.
Білосніжним таїнством, надворі,
Гомін, десь за обрієм, притих.

В сон поринули, великі і маленькі.
В Колисковій тиші, мріє ніч,
Щоб додому повернулися Лелеки.
І сплели гніздо, поміж узбіч.

Щоб додому, повернулися Лелеки,
Як настане, рання, весна.
По дорогах, близьких і далеких,
Їх любов, на...

З лагідним цілунком у твоїх обіймах,
Зміниться миттєво все моє життя,

Якби я хотіла щоб були постійно,
З нами твоя ніжність і любов моя.

Це зігріє серце взимку у негоду.
Захистить від вітру сонячним теплом.

Щоб ми відчували ніжність та турботу....
Мовби нас сховала матір під крилом..\

Очі твої ясні, посмішка чудова..
Серце, що кохає мов у перший раз.

Райдуга над нами різнокольорова.
.Мов благословення дивиться на нас.

Ми відкрили серце, у бажанні ширім..
Кожен це...

Вставай, УкРАїно!
Ненько народiв!
Вставай, Русь Свята,
Матiр Моя!
З Тобою Здолаємо
РАзом невзгоди,
Повстане над свiтом
Постать Твоя!
Білою Птахою
В Синє Небо,
В Сонце ЯскРАве
Ти полинеш!
Білою Павою
З крилами вільними
Всесвіт великий
Ти обіймеш!
Світом Засяє
Моя УкРАїна —
Матір Єдина,
Свій Хрест, Донеси!
Шлях Перемоги —
Під ПРАпором Сонця
Вічнiй Софії,
Сур’ї-Русі!

2.09.2012
Матерь Мира Мария ДЭВИ ХРИСТОС

В качестве иллюстрации к Поэзии...

У моєму селі не ростуть різні пальми,
Верболози кругом і вишневі садки,
Заглядають у вікна півонії, мальви,
А весною дурманять жасмини й бузки.

Там впірнають зірки у ставок на світанні,
Їх вітає крилом чорногуз вартовий.
І, здається, півні тут найкраще співають,
Й насолодша вода, де ярок чорторий.

В небі ангел хмаркИ у покрІвець вплітає,
Я благаю його зберегти райський край.
Хай зелене село бід ніколи не знає,
І пустелею стати йому не давай.

НЕ РАСТУТ В МОЕЙ...

Моя любове! Я перед тобою.

Бери мене в свої блаженні сни.

Лиш не зроби слухняною рабою,

не ошукай і крил не обітни!

Не допусти, щоб світ зійшовся клином,

і не присни, для чого я живу.

Даруй мені над шляхом тополиним

важкого сонця древню булаву.

Не дай мені заплутатись в дрібницях,

не розміняй на спотички доріг,

бо кості перевернуться в гробницях

гірких і гордих прадідів моїх.

І в них було кохання, як у мене,

і від любові тьмарився їм світ.

І їх жінки...