Карлсон-йога

Задумали два Куми
Забити десь «Козла»,
Комерц всієї справи
Залежав від бичка?!
(Роги його обидва
Блищать, як мідяки,
Чекають зранку світла
В забійні – всі часи…).
Отримавши у купі
Завдання не просте,
Куми пішли по справі,
Чуб вм’явши у піке…
…один узяв кувалду,
А другий – за рога
(Оцей і ще із малку
Пізнав усі дєла…),
Трах-бах бичка у пику,
…і знов – по голові…,
Отой – здійнявся крику:
Бо б’ють його мозки?!

09.07.09

Дідусь старенький – сива голова –
Пришкандибав до братської могили …
Постояв … щось згадав … прошепотів якісь
слова …
Дві квітки впали на гранітні брили,
А по щоці його котилася сльоза.

Життя важке, хоча проте цікаве,
Прожив цей сивочолий ветеран:
У сорок першому пішов на бій кривавий,
Хоча тоді ще й вісімнадцяти не мав,
А потім довгі-довгі роки працював
На благо Батьківщини – для Вітчизни слави!

Життя печать залишило свою –
І очі діда вже й забули, що є сльози,
Та тут...

В дешевому, прокуреному барі
За келихом червоного вина
ВІН тихо плив у п’яному угарі,
А в душу закрадалася зима…

Хто він такий? Чому на цьому світі
З’явився ВІН? І де його мета?
Заради чого варто в світі жити? –
Скажіть ЙОМУ, – Де істина свята?

Вино бриніло в голові, мов струни,
Дим тютюновий лагідно душив,
Та це ЙОМУ лиш додавало суму –
Незрозумілий біль його палив…

Вино допите, бар пустий, і в пачці
Уже не залишилось цигарок.
Підвівся, сам собі сказав: «Удачі!
От зараз би...

Він звик дивитися на світ
Крізь окуляр оптичного прицілу,
Він звик, коли сумління не болить,
Бо у прицілі ворог – не людина.

Він звик дивитися на світ,
Як той хижак, що так чека на жертву,
Він звик, коли інстинкт його кричить:
«Все те, що є поганим, мусить вмерти!»

Він звик дивитися на світ,
Який давно уже не чорно-білий,
Але тепер душа його болить,
Бо зрозумів він: ворог – теж людина…

Івано-Франківськ
16 листопада 2009р.

Покинул как-то раз я город
Палатка, спальник – мой уют.
Не скучно было – группой в горы,
Хотя товарищи не пьют.

А группа – сплошь буддисты, йоги,
Для них любой не труден путь.
Ты их религию не трогай,
А лучше помолчи чуть-чуть.

Там только я не верил в бога,
Вообще, не верил ни во что,
Пока светло хотя б немного
И нету воя из кустов.

Раз, на привале, вождь тех йогов
(Ему и посвящу сей стих)
Ушёл от группы в лес немного,
Встал за кустами и затих,

Уткнулся взглядом мудрым в...

Майтрейя открывает дверь
Для осторожных и смелых,
Для слабых и сильных,
Для бедных и богатых,
Для мертвых и живых.
Солнечный путь к звездам
Для ученых и поэтов,
Спецслужб и интеллигенции,
Буддистов и христиан.
Для врагов и друзей.

Я буду учить вас только тому, что испытал сам,
Я буду вести вас только там, где прошел сам.
Следующий за мною не заблудится, не пропадет,
Следующий по моим стопам минует ад.
Я проведу вас к Солнцу Правды через все ловушки сатаны.

Кто я?
Ученик...

Раптом в серце кохання прийшло.
I щось дивне зробило зi мною.
Так дбайливо його сповило,
Щоб його врятувати вiд болю.....

Все миттєво змiнилось в життi
Стало мовби у казцi чарiвнiй
Почуття- подарунок менi.
i цей досвiд для мене безцiнний...


В мою душу кохання прийшло,
Мовби соняшний промiнь весною
Все погане iз серця пiшло
В день, коли я зустрiлась з тобою

За неимением любви
Возьми немного беспристрастья –
Преобразится этот мир
И канут в бездну разногласья.
Ничто тебя не потрясет,
Ничем другому не обязан,
Ничто тебя не привлечет,
Ничем не будешь долго связан.
Не возведешь другому в долг,
Не потрясешься чьей-то волей,
Увы. Но не позволит Бог –
Сей путь дается долгой долей.
Путь отреченья – высший путь,
Его не примешь в одночасье
И Бог не даст тебе свернуть,
Забыв извечное участье.
Придется в сем пути любить,
Придется послужить...

- Один, два, три, четири, пять...
- Не рахуй, не треба!
- Але ж їх так хочеться в долоньки взять,
Дотягнутись і зірвати з неба.

- Ти знала, що у кожного зірка своя?
- А як таке може бути?
- Он глянь, там, у куточку твоя,
Її навіть голос чути.

Чуєш, кричить вона?
Про твою красу горлає!
Дивись, видна її одна сторона.
Вона наче серце тримає.

Серце своє я тобі дарую.
Цей подарунок справді від душі.
Я тебе безмежно ціную.
Мої почуття уже на межі.

Давно хотів сказати,
Що...

«Не отягчай ненужным грузом дух,
Но плоть не утончай анорексией,
И, если мысль и чувство не в ладу,
Помедитируй, брат, – коан осилишь»…

Так роши говорил мне, и сопел,
Пузатый роши, властелин Сатори,
И дело было в полночь, на тропе,
А может, утром, где-нибудь, у моря…

Голодный волк лизал его ладонь,
И рядом трижды ухнул мудрый филин,
А мне вдруг захотелось – за кордон…
Подальше от соседей-некрофилов.

И груз тяжёл, но бросить невдомёк,
И ближе к телу кимоно своё же…
Слетелись...