Хорошо тараканов вон

О, не лети так, жизнь, слегка замедли шаг.
Другие вон живут, неспешны и подробны.
А я живу - мосты, вокзалы, ипподромы.
Промахивая так, что только свист в ушах

О, не лети так жизнь, уже мне много лет.
Позволь перекурить, хотя б вон с тем пьянчужкой.
Не мне, так хоть ему, бедняге, посочувствуй.
Ведь у него, поди, и курева то нет.

О, не лети так жизнь, мне важен и пустяк.
Вот город, вот театр. Дай прочитать афишу.
И пусть я никогда спектакля не увижу,
Зато я буду знать, что был...

С востока на запад проспект протянулся.
И утром, и вечером к солнцу мой путь:
На службу, со службы – приехал, вернулся…
Неужто же в этом судьбы моей суть?
Наверно, и в этом – с мильонами вместе
Пять дней из недели работе отдать.
Для мук же поэтовых, как и для песен –
Два дня и семи вечеров благодать.

С востока на запад проспект протянулся.
И утром, и вечером к солнцу иду.
Я сызмальства к свету из мрака тянулся,
Как саженец – к небу, как руки – к труду.
Как те миллионы – из тьмы...

Я сиджу вдома, дивлячись в пустий екран
Нічого не роблю, клацаю клавіатуру
Я п’ю гарячу каву, обновлюю сторінки
Нічого я не знаю, життя моє стоїть.

Коли за вікном йде холодний дощ
Люди знають горе, гірко плачуть
Виганяють їх з роботи, розпадають сім’ї
Вони стоять з нічим, в суєті розбиті.

Але я хочу визирнути з вікна
Побачити життя, пізнати щастя в ньому.
Хочу прогуляти все його, із дівчиною
З цікавими очима та теплими вустами.

Коли за вікном яскраво сонце сяє
Виблискує...

На разъезде станция.
Коридор покоцанный.
Нечистот и курева
Въевшаяся вонь.
На скамье усталый я.
Керзачи, ушаночка.
В вещмешке махорочка,
Бритва, хлеб да соль.

Припев:
Оттоптал я дорожечку,
Всю сполна, как насужено.
Вновь увижу я Олечку.
Сердце злом не остужено.
И любовь не угасшая
Провела через тяготы,
Ради счастия нашего,
Чтобы свиделись я и ты.

Ты простишь недоброе
И излечишь боль мою.
Тихо скажешь: «Суженный!»,
И к груди прильнешь.
И то чувство...

Это город грехов…
Это город обманов…
Суета муравьёв,
Или бег тараканов.
Морды все как одна,
Нет различия в целях:
Не коснуться бы дна,
Но лежать бы в постелях
Из ценнейших бумаг
Да из золота слитков!
И плевать, что дурак
И что лижешь ботинки
У того, кто сильней,
Кто готов таракана
Раздавить на стене
С одного лишь удара…

Это город грехов…
Это город обманов…
Милицейских свистков
И набитых карманов.
Нет святого в душе.
Деньги святость купили.
Церковь молит уже
Не о том...

Сонце милим кошенятком
Нашу землю зігріває.

В крапельках роси мов свято,
Кольорами воно грає.

Річенька журчить привітно.
В сонячному світлі сяє.

Відображення блакитне
Від небес воно приймає.

Серце лине мов до неньки
Все довкола розквітає.

Солов’їний спів раненько.
Над країною лунає.

Мов грім з небес ясних,
Кохання в серце увірвалося.

Я у полоні почуттів своїх.
І досі не збагну, що сталося…

На крилах янгола летить воно,
Мов рятівне благословення,

Цього шукало серденько давно.
Даруючи мені натхнення.

Воно прийшло у серце назавжди,
І сповило його мов ненька.

І додало в моє життя краси,
І надало наснаги в сьогоденні.

Вважаю, що потрібні почуття,
Які нас змінюють за мить,

Які підкорюють собою світ,
Які виразніші за будь-які слова.

Вважаю, що потрібні почуття,
Вони і неймовірні і важливі,

Тендітні, несподівані можливо,
Без них свого життя не бачу я.


Вважаю, що потрібні почуття,
Вони дають нам змогу опинитись,

В країні мрій, щоб там насолодитись,
Коханням, що дарує нам життя…

За черемшиною – темної ночі
За черемшиною – бистра вода
За черемшиною – очі дівочі
Дивитись не можуть , бо плаче вона

Життя згубила, занапастила
Б’є по обличчю гнучке гілля
О! Черемшина, що ж ти зробила
Не буде весною, вже, весілля

Як ми любились, в очі дивились
Мріяли разом бути оба
Але не знали, що доленька наша
Лишень но розлука, та гірка журба

Світлий день Празник - сонечко сяє
З церкви відходить людська юрба
Що ж оце буде!? Серденько крає
Колишнє кохання зустріла вона...

Инет - прозаик на поэтке,
И каждый хочет по "конфетке".

В сети способных графоманов,
Как на помойке - тараканов!