Хаять

Зупинись, не стань на помінь,
Що упав до твоїх ніг.
Чуєш, стих навколо гомін,
Чуєш, подих вітру стих.

Поверни лице до сонця,
Хай відчує лоскіт вій.
На велику мить здалося,
Що збулася мрія з мрій

Дотик марева по скроням,
На пів подиху уста
Промінь у твоїх долонях
Така лагідна й проста,
Сколихнула хвиля груди
Й шепіт зоряних очей
Обіцяв, що вічним буде
Ця примара, погляд цей.

Вічність в свій вінок вплекала
Квіти подумок й думок
Ти все знала і не знала.
Та лишився тільки...

Раз, два, три, чотири, п’ять –
Пiду радостi шукать.
Спершу – на чотири кроки,
Потiм – хай минають роки –
Невгамовний, йду i йду,
Мрiю сяючу веду
По долинах i лiсах,
По країнах i мiстах,
Де у затишних оселях
Стрiну парубкiв веселих,
Стрiну лагiдних дiвчат...
Десять..., двадцять..., п’тдесят...
Швидко роки пролетять,
Але не втомлюсь шукать.
Хоч всю Землю обiйду –
Вiрю, що колись знайду...

Не огидний той рубець
Що є наслідком відваги.
Хоч i сили -- нанiвець,
Не вiдддасть вiдважный шпаги.

Лиш боротись — значить жить,
Не ламайся вiд нещастя,
У двобою кожну мить
Мужнiм вчинком вiдзначайся.

Хто ти є, i що ти є,
Розпiзнаю в мить єдину:
Хто оточує тебе,
Прикриває в бiйцi спину?

Хто готовий поруч йти
Тяжким шляхом, але гiдним?
Вища радicть у життi –
Бути людям необхiдным.

Доле, мужньому щасти,
Хай у злиднiв сльози л’ються...
Заклик чесної мети...

Коли я вмру – триватиме життя,
Вмру, сподiваюсь, у родиннiм лiжку,
Тримаючи в руках цiкаву книжку,
Пiд синове мовчазне спiвчуття.

Не хочеться загинути менi
Вiд кулi чи снаряду, бомби з неба.
Благаю, не вбивай мене, не треба,
Гендлюючий криваво на вiйнi!

Вiйна не припиниться до тих пiр,
Аж поки тi, що у окопах гинуть
Не встануть як один та й гасло кинуть:
-- Багнети – в землю! Хай панує мир!

Якщо кортить, полiтики нехай
Ховаються в окопи та стрiляють,
Полiтикiв вбивають i...

Хто, власне, знає, що воно – кохання?
Закоханий навряд чи розповiсть.
Осяяння, натхнення, хвилювання?
Блага до нас iз сфер небесних вiсть?

Лиш той – людина, кажуть, хто кохає.
Кохання свiтло, наче сонце, л’є,
Нiчого вiд людей не вимагає,
А тiльки щедро радiсть роздає.

Усе прекрасне в свiтi – вiд кохання:
I квiти, i будiвлi, i пicнi.
Воно яскраве – й перше i останнє,
Хай прийде восени чи навеснi.

Якщо хоч раз в життi любов пiзнаєш,
Осяяне з тих пiр твоє життя.
I тим єдиним...

Дай нам Боже, дай нам сили
подолати всі шляхи,
Щоб дожили ми до згину,
а вороги - навпаки.

Хай гуляє вітер в полі
і даються нам в знаки,
що немає краще долі -
Батьківщина, я і ти.

Що це значить - бути з нами,
порявніись на віки
чи зробить верховну зраду,
щоб забути назавжди,
що є люд, є мрія вічна,
що не згасне у пітьмі,
вона бореться одвічно
за найкраще у житті.

Може й здатен хтось сягнути
до найвижчої мети,
та навряд, то просто люди,
що згубилися в пітьмі.

1

Люблю. Без памяти люблю…
Пусть, даже больше проклинаю.
Я знаю – сам себя гублю,
Но разлюбить и не мечтаю…

Кто ты? Цветок без лепестков,
Ты утро, растерявшее лучи,
Нет, не взойдёт любви росток
Из твоей каменной души.

И всё ж люблю! За что люблю,
И сам не вижу, и не знаю…
Я знаю – сам себя гублю,
Но разлюбить и не мечтаю.

(перевод мной сделан в феврале 2007 г)

Текст оригинала:

Люблю. Без пам’яті люблю…
Хай, може, більше проклинаю.
Я знаю – сам себе гублю,
Але не...

давным-давно - за тысячу лет,
Творец Великий - Омар Хайям оставил нам завет…

Как распутать божий клубок?
Ум человека в меру глубок,
Грешником быть, в молитвах исцеляться,
На Суде, отблиставшее, оценит наш Бог.
Мироздание постигнуть, разведать секрет,
Сколько на это уйдёт полных лет?
То ли богат ты, а ли вовсе бедняк,
Ищи смысл в жизни, иного пути нет.
«Дверь в Вечность» - как в неё войти?
Мудрец Великий путь нам подскажи,
Круг мирской свершить и наслаждаться
В Раю усопших узников...

Богородице.

Божья матерь, пресвятая Дева! Что же ты две тысячи лет делала,
С неба, взирая на скорби людские, нас утешала и с нами скорбела?
Или внимала, как души мирские тянут занудливо: – Ave Maria?
Каются в смертных грехах, чуть дыша, зная, что вскоре опять согрешат.
Было ли время, когда ты смеялась, сыну тепло и светло улыбалась?
Вечный твой образ печалью прекрасен не потому ли, что подвиг напрасен?
Не потому ли, что с Роком не споря, матери сохнут и чахнут от горя,
На крест, ссылая...

Испорченность чистого рассудка -
В растлении честного сердца,
Коль есть начало трезвой мысли,
Разум у неё - середина теста.

… Генри Форд (американский промышленник)

Искра, особой индивидуальности,
Зажигается всевышними силами,
Серые будни, как спящие пожарники,
Не загасят её «водоливами».


… Зигмунд Фрейд (австрийский врач-психиатр, психолог)

Остроумие сделает мирян свободными
По праву современной психологии,
С прогрессирующим в мир содержанием,
Вседозволенности назовёт...