Хай

Гитлер метался в своем блиндаже
«Все!
Все кончено уже!»
Меня оставила высшая сила
Которая, меня же и породила
Вдруг в дверях появился
Сияющий хер Штирлиц
- Хай Гитля! Май фюрер!
Хай Гитля!
Тот откинулся в кресло
Опрокидывая вазу
- Слушай Максимыч!
Хоть ты не под..калуй!

Коли пани чуб чубом тиснуть,
Хриплять, сиплять, матюччя гнуть,
То люди кажуть: «Хай хоч і луснуть!
Хай їх чорти на вік змахнуть!»

Великий день, Велике Свято!
НАДІЯ, ВІРА І ЛЮБОВ!
Бажаю Сонця, Радості багато.
Пісня лине знов і знов.
Торкнуться струн завітних серця
НАДІЯ, ВІРА І ЛЮБОВ!
Хай Благодать рікою л'ється...
Наповниться любов'ю кров.
Співає Небо, прославляє БОГА
НАДІЯ, ВІРА і ЛЮБОВ!
Хай світлою буде дорога!
Вони онова із основ!

30.09.16 Алла Тимошенко

Путь держа из Асирофа
Пред броском на Ханаан,
У ларьков воды с сиропом
Тормознули люди роты
И разбили новый стан

На жаре в Фаран пустыне.
Непоследних из вождей
(Верный Сокол, Глаз орлиный)
На разведку вражьих линий,
Посылает Моисей,

Заодно узнать, чем дышит
Этот самый Ханаан,
Где, размахивая дышлом,
Знамя подняли над крышей
Пролетарии всех стран.

От Иудина колена
Халев, Ося, сын Навин,
И ещё с десяток верных
Всех чинов первостепенных...

Мы такие непоседы,
что от нас сплошные беды...
От проказ и баловства
каруселью голова!

Мамы в обмороке: "Боже!
И на что это похоже?
Вдрызг разбиты башмаки...
На коленках - синяки...
Опалённые ресницы...
Тройки, двойки, единицы..."
И по попкам, что ни день,
гладит ласково ремень.

Не сидится нам на месте -
тарарам стоит окрест
и вам хочется не медля
заточить нас под арест!

Бестолковых-бесшабашных
научить писать,.. читать...
Объяснить, как (это важно!) -
складывать и...

Зупинись, не стань на помінь,
Що упав до твоїх ніг.
Чуєш, стих навколо гомін,
Чуєш, подих вітру стих.

Поверни лице до сонця,
Хай відчує лоскіт вій.
На велику мить здалося,
Що збулася мрія з мрій

Дотик марева по скроням,
На пів подиху уста
Промінь у твоїх долонях
Така лагідна й проста,
Сколихнула хвиля груди
Й шепіт зоряних очей
Обіцяв, що вічним буде
Ця примара, погляд цей.

Вічність в свій вінок вплекала
Квіти подумок й думок
Ти все знала і не знала.
Та лишився тільки...

Раз, два, три, чотири, п’ять –
Пiду радостi шукать.
Спершу – на чотири кроки,
Потiм – хай минають роки –
Невгамовний, йду i йду,
Мрiю сяючу веду
По долинах i лiсах,
По країнах i мiстах,
Де у затишних оселях
Стрiну парубкiв веселих,
Стрiну лагiдних дiвчат...
Десять..., двадцять..., п’тдесят...
Швидко роки пролетять,
Але не втомлюсь шукать.
Хоч всю Землю обiйду –
Вiрю, що колись знайду...

Не огидний той рубець
Що є наслідком відваги.
Хоч i сили -- нанiвець,
Не вiдддасть вiдважный шпаги.

Лиш боротись — значить жить,
Не ламайся вiд нещастя,
У двобою кожну мить
Мужнiм вчинком вiдзначайся.

Хто ти є, i що ти є,
Розпiзнаю в мить єдину:
Хто оточує тебе,
Прикриває в бiйцi спину?

Хто готовий поруч йти
Тяжким шляхом, але гiдним?
Вища радicть у життi –
Бути людям необхiдным.

Доле, мужньому щасти,
Хай у злиднiв сльози л’ються...
Заклик чесної мети...

Коли я вмру – триватиме життя,
Вмру, сподiваюсь, у родиннiм лiжку,
Тримаючи в руках цiкаву книжку,
Пiд синове мовчазне спiвчуття.

Не хочеться загинути менi
Вiд кулi чи снаряду, бомби з неба.
Благаю, не вбивай мене, не треба,
Гендлюючий криваво на вiйнi!

Вiйна не припиниться до тих пiр,
Аж поки тi, що у окопах гинуть
Не встануть як один та й гасло кинуть:
-- Багнети – в землю! Хай панує мир!

Якщо кортить, полiтики нехай
Ховаються в окопи та стрiляють,
Полiтикiв вбивають i...

Хто, власне, знає, що воно – кохання?
Закоханий навряд чи розповiсть.
Осяяння, натхнення, хвилювання?
Блага до нас iз сфер небесних вiсть?

Лиш той – людина, кажуть, хто кохає.
Кохання свiтло, наче сонце, л’є,
Нiчого вiд людей не вимагає,
А тiльки щедро радiсть роздає.

Усе прекрасне в свiтi – вiд кохання:
I квiти, i будiвлi, i пicнi.
Воно яскраве – й перше i останнє,
Хай прийде восени чи навеснi.

Якщо хоч раз в життi любов пiзнаєш,
Осяяне з тих пiр твоє життя.
I тим єдиним...