Граем

За вікном спить спокійно берізка,
Тихо вечір зимовий згасає,
Чути подих весни зовсім близько,
Скоро сонце згорить в небокраї.

І настане магічна пора,
Що зветься словом коротким "ніч",
Вже поснула сільська дітвора,
Обізвався голосно сич.

Не спиться юнці до ранку,
Все плекає мрії чудові,
Та ось-ось прозріє світанок,-
Зазбирає хмаринки казкові.

Все живе і радіє світу,
В природі панує гармонія,
Грає чисто у верховітті,
Вітер чарівну симфонію.

Життя-то є гра,то- реаліті-шоу,
Де кожен герой є чудовий актор.
З тобою задуже загрались ми, любий,
Тому і зашкалює в серці мінор.

Тому,що не можу я грати чудово,
Настільки красиво, як ти вчив мене.
Ти всі ті уроки провів суперово,
Та з пам*яті образ навряд чи мине.

Не можу забути ті очі блакитні,
Байдужий той погляд,що був на мені.
Не йдуть в мене з пам*яті руки ті мужні,
І мрії мої, що належать тобі.

Так сумно, що разом не будем ніколи,
Так боляче, що у житті ти...

Я мало ел и много думал.
Ты много ел и мало думал.
А в результате – как же так? -
Ты – умница, а я дурак!

Ты засмеёшься – я заплачу.
Ты сбережёшь, а я растрачу.
Ты помнишь – я уже забыл.
Ты знаешь – я уже не знаю.
Но если ты меня простил,
То я вовеки не прощаю.

Ты стар? Глаза твои устали
Следить пронзительные стаи
Несущихся куда-то птиц,
Осенних листьев и страниц?

Тогда я молод, молод, молод,
Люблю охоту, бокс и холод,
Весенний гай, грачиный грай.
Ты умираешь? Умирай!
Но...

Ми плачемо, коли в житті проблема,

Горюємо, коли піде коханий...

Жартуємо, коли перед нами дилема,

Нарікаємо, коли обірветься план довгожданий.
Здається, все найгірше, все пропаще,

Здається... ось кінець життя...

Не нам дісталося найкраще,

Немає більше вороття.
Ми - індивіди, всі ми Егоїсти,

Не помічаєм іншого буття...

А ти поглянь на дітей, які не мають їсти,

На тих, у кого сміттєзвалище - життя.
У кого ні сім*ї, ні друзів,

У кого навіть імені нема...

Болить...

На пекучому сонці щира йдеться вистава,
Вона світ ублажає, бо з могутністю грає,
На високім «бігборді»,що окрашає міста,
Вдача ціль вибирає – до вершини сяга…

На колючім морозі хутко б’ється застава,
Вона мить зволікає, бо та рацію знає,
Яка в тихій облозі і хуртовину шпурля,
Та мету досягає й на вершині сіда…

На великім порозі справжня треться нарада,
Наче мир вихваляє й про могутності дбає,
Вона ж краща у Світі! Красуня – майже свята!
Ось там, Україна своє Величчя здійма!!!

Когда движутся народы,
То не дети в огороде,
Не мышиная возня.
Те, кто Книгу книг верстали,
Всё так точно описали,
Что не верить им нельзя.

Меж Фараном и Лаваном
Асирофом, Дазигавом
На пути к Кадес-Варни
От горы Сеир отрогов
Моисей с подачи Бога
Так евреям говорил:

«Бог, Господь наш Иегова
Наставления сурово
Дал нам всем до одного:
Ханаан вы захватите
И в конце пути дойдите
До Евфрата самого».

Обратимся мы к пророку
И к жестокости истокам,
Разберёмся, чей плевок
В...

Побачивши країну навесні
Поглянувши в її блакитне небо.

Ти зачарований в цю мить благословенну,
Ти найщасливіша людина на землі.

Побачивши країну навесні,
Приємно вражений її красою.

Державою своєю молодою.
Не знайдеш у собі від щастя слів.


Побачивши країну на весні.
Квітіння пролісків і сонце,

Що грає теплим промінцем в віконці,
В красі неперевершеній своїй.

На Северо-Крымском канале,
Где жёлтая грязь и вода,
Гармоники глухо рыдали -
Случилась большая беда.
Накрапывал серенький дождик,
Скрывая лихую судьбу,
А рыженький мёртвый бетонщик
Лежал в кумачовом гробу.
От СМУ до степного погоста
В толпе провожавших людей
Лежал он спокойно и просто
И в серое небо глядел.
Начальник сказал: «Не увянут
Цветы на могиле твоей,
И дни золотые настанут
Для этих безводных степей.
А мёртвый ему улыбался
И в серое небо глядел,
Как будто со всем...

Сонце милим кошенятком
Нашу землю зігріває.

В крапельках роси мов свято,
Кольорами воно грає.

Річенька журчить привітно.
В сонячному світлі сяє.

Відображення блакитне
Від небес воно приймає.

Серце лине мов до неньки
Все довкола розквітає.

Солов’їний спів раненько.
Над країною лунає.

Багряный мир леса пленил.
Из сонма солнечных, занозно.
Пронзает луч иглой винил
Бороздок пахоты совхозной.

И редких птиц забытый грай.
За окоём картин размытых.
Несет глаза в небесный рай.
За красотою не изжитой.

В лоскутно – рваные поля.
Пониже ветер в кронах мнётся.
Как – будто небеса моля.
О милости дождя и солнца.

Рассветный час – творец чудес.
Что наша жизнь?
Какие сроки?
За чудо, что мы в мире есть,
Глаза у видящих намокнут...


20.03.2010