Долонях

Сім зірок золотих в долонях у Творця.
Сім відданих Синів Небесного Вітця.
Cіяє світ Небес і в райдугах чуттів…
В убогий світ земний від них лунає спів.
Було, що грім гримів, рій блискавок летів.
Звернуть на Правди Путь Господь людей хотів.
Але стихає гнів, лише як шепіт хвиль….
Як докір матерів, що з Неба долетів.
Так Зоряний Дозор з загублених шляхів
Звертає рід людський в Правічний Дім Святий.
9.04.15 Аделина Демиденко

Букет із троянд, білих й червоних
Прижатий до серця, в тво́їх долонях
В долонях твоїх, мо́є кохання
Чарівне та щире, палке і останнє

Пристрасть та ніжність червоне та біле
Обличчя коханої, бажане, миле…
Жінка з трояндами … спогади, мари
про па́лке кохання, пристрасть та чари

Букет із троянд, червоних та білих
забути про тебе, не в мо́їх силах
не в мо́їх силах, забути кохання
Чарівне та щире, палке і останнє

Зупинись, не стань на помінь,
Що упав до твоїх ніг.
Чуєш, стих навколо гомін,
Чуєш, подих вітру стих.

Поверни лице до сонця,
Хай відчує лоскіт вій.
На велику мить здалося,
Що збулася мрія з мрій

Дотик марева по скроням,
На пів подиху уста
Промінь у твоїх долонях
Така лагідна й проста,
Сколихнула хвиля груди
Й шепіт зоряних очей
Обіцяв, що вічним буде
Ця примара, погляд цей.

Вічність в свій вінок вплекала
Квіти подумок й думок
Ти все знала і не знала.
Та лишився тільки...

Яскравий промінь ясного кохання,
Зігрів мене на лагідних своїх долонях
Виконуючи всі прохання і бажання,
Приніс він радість та красу з собою

На все життя я вдячна буду небу,
Його блакить, натхнення та краса
Мене втішали, коли біль ганебна,
Хотіла вирвати любов з мого життя

Ти, мовби диво, в теренах моїй душі
Запобігаєш зникненню кохання, мрій,
Для тебе всі мої поеми, та мої вірші
Ти, рятівник від зла, людського мій..

Давайте послушаем, что сердце хочет сказать.
Может это положит греху конец.
Не хочу согрешать, не хочу согрешать,
НЕ ХОЧУ СОГРЕШАТЬ, Отец!

Я прошу, прости меня,
Я прошу, очисти сердце.
Ты из грязи поднял любя,
А я упал перед Тобой как мерзость.

Но как же велика твоя любовь,
Как широко мне в долонях твоих.
Убелит Иисуса кровь,
У Него хватит сил на двоих.

Он научит, как правильно жить,
Поведет тем нелегким путем...
И покажет, как нужно любить,
Испытав мое сердце огнем.

Я не засну, якщо ти не прийдеш
і біль не заспокоїш мій глибокий,
крізь відстані мені не принесеш
в долонях-крилах довгожданний спокій.

Це можеш тільки ти, лиш ти один –
мене порятувати від будення...
Спинити плин настирливих хвилин
і повернути втрачене натхнення.

Я так тебе чекаю!.. Я тону
у загрубілих сутінках кімнати.
Без тебе цю пітьму не прожену.
А сили ледве вистачить чекати...

Зійди до мене, Бога посланець!
Покинь своїх висот небесні храми.
Ти ж бачив біль закоханих...

В долонях чашу я держу-
Це є Святий Грааль предвічний
Він символ плоду життя є-
Того життя яке є вічним

Отож проснись,Вічність прийшла !
Вона в Сад Едем повернулась,
Бо знайдено утраченний Грааль-
Він перебуває в Лоні Жінки

Життя Граалю дає Душа
Вона поєднана із серцем в тілі
І розцвітає в Лоні Материнському вона-
Оце і є отой Грааль предвічний!

Я досі мандрую, я досі блукаю
У пошуках се́бе, у пошуках раю
Ніщо не придбав, лиш срібло на скронях
Лиш зоряне небо, лиш сонце в долонях

Я досі у пошуку, досі в дорозі
Свій шлях обираю, щоденно, на розі
Щоденно, на розі, випадку й долі
Я пристрастей бранець, в пошуку волі

Блукаю у всесвіті, пристрастей в’язень
Сам собі царь, ворог і блазень
Сам собі був, судією і катом
А краще б, був другом! А краще б, був братом!

В пошуках шляху, змарновані роки
А вічність, вже поруч...

Бажаю бачити крізь призму чужих снів
Твоє буття відкрити на долоні
Бажаю бачити крізь пелену часів
Скорботний погляд сповнений любові.

Сказати правду, так щоб назавжди
Зв’язали ці слова мотузкою любові
І на душі тобі, залишу поцілунок долі
Щиріший за усі, що відчував колись

Самотність знову прийде
Її лагідний подих мене обійме.
Ми разом запалим свічки,
Нехай, розпеченого серця
Багаття палає.

Ти чуєш, як зі стелі
До долу падає сніг?
Це пір'я янголів,
Що б'ються у небі
За право зі мною
Прожити вічності мить.

Ти відчуваєш,
В безодні пустої кімнати,
Як місячне сяйво скрізь грати
Тягне долоню свою?
Воно бажає торкнутись обличчя,
Бажає торкнутись душі.

Ти бачиш,
Як похмуро кривляться хмари?
Вони зараз зірвуться дощем...