Чар

Оставленный в стенах сомненья вещий глас,
Как колокол церковный бьёт над головой.
И сам ли потерял себя на час
Иль в вечности бредёшь угрюмый, как изгой?

Твои следы остались на траве,
Взошедшей в светлый миг, окрашенный росой,
Твои старания лежат в сырой земле,
А время забирает их с собой.

Наверное, ты думаешь, что жизнь
Есть надпись духа сильного на мраморной плите.
Но дух стремится рьяно только ввысь,
А что внизу – то грязь на прачечном белье.

Конечно, твои силы веру подадут...

Воно чудове і тендітне,
Воно дає життю натхнення.

І серед слів різноманітних
Розвіє сірість сьогодення.

Потрапивши в цей світ чудовий
Неяковієш на хвилину.

Ти вириш, що обов’язково,
Знайдеш омріяну світлину.

І те эдине в світі слово
У серці кожної людини,

Душа з яким ніби розквітла.
Все навкруги здатєься миллим

Коли важливий кожний дотик,
Коли приходить в день звичайний -

Той дивний і чарівний поклик
З яким душа і серце сяють...

Как пахнет гладкая кора
Высоких старых эвкалиптов
И, солнце, золотом налитым
Слепит медовые глаза...

На склоне дня играет жар,
Летят лучей веселых стрелы,
И манят травы чем-то спелым,
Забытым вкусом тайных чар.

Поет кузнечик заводной,
Бездумно радуясь, природе.
След облаков на чистом своде
Струится вдаль... А там покой...

И только ветра легкий шум
Из цвето-радуги искристой
Спешит к черте, незримо, быстро,
И растворяет бренность дум.




22/04/2010

Привид втраченого кохання
Не руйнуй більш житття моє!

Ти навіяв мені сподівання,
Вони з розуму зводять мене.

Привид втраченого кохання
Я благаю дай спокій мені!

Не народжуй у серці бажання,
Заспокой мої мрії і сни.

Привид втраченої свободи
Моє серце від чар зв ільни,

Прожени вітер болю холодний,
Щоб нарешті біль відступив.

Ти залиш мені мою гідність
Ти звільнися нарешті сам/

Ти із серця мого зникни.
Щоб сліз не лишилось там.

Я не зможу цього самотужки
Надто...

Грядёт Великая эпоха
Любви, Духовной силы, Света.
В Любви созреет наша кроха
И воспоёт Душа поэта
Прекрасный свет и жизни дар,
И разольёт Любви нектар.

Грядёт сияния эпоха
Любви духовной, Мира, Света
И будет счастье, много смеха.
Так улыбнёмся в час рассвета.
Мы выдержим в Любви пожар
И отряхнём себя от чар.

Грядёт, грядёт Любви эпоха.
В огне, заботе и во славе
Созреет искра - наша кроха,
Горит звезда в её оправе.
В звезде заложен наш алтарь,
Чтоб возродился...

Вступление
Порядок слов — моя наука,
Ей предаюсь я с наслажденьем.
Когда-нибудь от серой скуки
Перечитаю с изумленьем
«Войну», «Иисуса», эти строки,
Хоть сомневался я вначале...
Сим отступленьем однобоким
Начну, пожалуй, сказ печальный.
Продолжить праведное дело
Велит поэтова мне кружка,
Меня подбадривают смело
Есенин, Лермонтов и Пушкин.
Они бы поняли... Недаром
Сложили головы на плаху,
И поэтическим пожаром
В сердца ударили с размаху...

Я знаю, серцем відчуваю,
Що серце лагідне твоє

Без тями, віддано кохає
Так само ніжно, як моє.

Ти просто вір, як вірю я.
Ти про знай, як я це знаю.

Те що існують почуття,
І те що я тебе кохаю.

Повір прошу в моє кохання,
Повір мені без зайвих слів

В моє омріяне бажання,
В чарівну силу почуттів.

Ти залишив пособі спогад,
Так пішовши без зайвих слів.

Ми з тобою не будемо поряд
І від цього так гірко повір…

Я не зможу не на хвилину,
Теплий погляд забути твій.

Він загріє в лиху годину,
Збереже в тиші спокій мій.


Пам’ятатиму твій цілунок,
Вогник пристрасті чарівний.

Він омріяний серцем дарунок,
Що порушив вмить спокій мій

Пам’ятатиму я довіку,
Кожен лагідний дотик твій,

Кожен спогад для мене втіха,
Що про тебе коханий мій.

В тихом вальсе весенней ночИ,
С розы выпьем цветочный нектар.
И отбросив печали свои,
Встретим лета малиновых чар.

Встретим ласковый, летний рассвет,
Вспоминая весенний роман,
И напишем крылом на заре,
Розой алой на белый туман:

"Не печалься, Душа, пусть ушла -
Все вернется, когда-то волной.
И на мачтах зари корабля,
Паруса распахнутся - Весной!"

31 мая 2010 год.
***

Давно в Рассею «чартом» не летала
Бабушка Яга -
Сломалась ступа, пенсию не платят,
И болит нога.

Куда ж ей по рассейским-то дорогам
С костяной ногой?
Была б не против дураков «погладить»
Железной кочергой!

Да только этим-то и горя мало
От колдовства и чар,
Куда сильней Яги пары бензина,
И с матом – перегар.

Тут «травкой» бабку обдымят,
Там брага в потолок бабахнет...
Повсюду русский дух,
Повсюду Русью пахнет!