Булые лодки

По диким степям Забайкалья (Из песен каторжан)

По диким степям Забайкалья,
Где золото роют в горах,
Бродяга, судьбу проклиная,
Тащился с сумой на плечах.

На нем рубашонка худая
Со множеством разных заплат,
Шапчонка на нем арестанта
И серый тюремный халат.

Бежал из тюрьмы темной ночью,
В тюрьме он за правду страдал,
Идти дальше нет уже мочи,
Пред ним расстилался Байкал.

Бродяга к Байкалу подходит,
Рыбацкую лодку берет,
И грустную песню заводит,
Про родину что-то поет!

А...

Часто вспоминаю, старина,
Даже если выпью много водки:
Как светила полная луна,
Как я плыл вдоль берега на лодке,

Устремляя в дали ясный взор.
Намечалась классная рыбалка.
Но, внезапно замолчал мотор.
Сказка. Ночь. И на камнях русалка.

С шумом билась о скалу волна.
Миг один - и всё вокруг уснуло.
Я тянул к ней руку, ведь она
Смело руку первой протянула.

"Унесёт меня на глубину, -
Испугался, - жизнь моя на карте!"
И рукой, которую тянул,
Я рванул безжалостно...

-- Выходи на пристани встречать --

.
Белых слёз вишнёвых лепестки
Застелили под окном асфальт –
Скоро смоют майские дожди…
Годы наши, как моря шумят.
.
Мне помашешь, как всегда, рукой
На прощание… Не в первый раз.
Улыбнёшься:
– С Богом, вновь домой
Возвратись живой, я жду тебя,
А моя любовь обережёт
От морей холодных, бед земных;
Я молиться стану горячо,
Ты осилишь все свои пути.
.
– Когда ветер принесёт сентябрь,
Клёнов золото оденет порт,
Выходи на пристани встречать...

.
Кипят черноморские волны.
«Меркурий» стремится вперёд,
отвагой и мужеством полный!
Присяга на битву зовёт!
Отваги и мужества полны!
Бой смертный, кровавый грядёт.
.
Турецких линкоров бортами
зажат несгибаемый бриг.
Прибитый на гафель гвоздями
стяг русский над морем парит!
На гафель прибитый гвоздями
стяг чести в бессмертье летит!
.
Едины в решении смелом
погибнуть в неравном бою.
Герои свершают умело
маневры и бьют по врагу!
Герои воюют умело.
Изранены, бьют по врагу...

28.07.2024 г. состоялся военно-морской парад!
Главнокомандующий был, там очень рад,
Что есть морская силушка у нас в стране…
Можно сейчас не опасаться врага, из вне.

Эта мощь морская, сокрушит врага любого!
Она постоять за Родину в любой час готово…
Не посмеет никакой сейчас враг, идти на нас,
Этот современный флот, уничтожит его враз…

Так, что давайте на планете все жить в мире!
Не тягаться на нашей земле в военной силе…
Война за прошедшие столетия, радости не
принесла,
А вот...

Моє серце веснонька лагідна заполонила,
Я тебе кохаю міцно від щирого серця,
Це не забаганка, це правда не сердься,
Кохання серденько мов матінка сповило

Як сонечко ясненьке, як голубоньку мою
Ціную я кохання більше за життя
Щоб приводу не було мені для каяття,
Завжди тільки щирою я буду з тобою…

Ніченька темна й ви зіроньки мої яснії
Дякую вам милі за красу вашу чудову,
Таку незрівнянну срібно – кольорову
Вона подарувала мені думки прекрасні.

Річенька глибока, вас, зіроньки...

Ти брав мою руку... часто всміхався...
Ти завжди казав, що я від всіх краща...
Ти слово промовивши прямо у вічі
Вдихав в мене радість... і мабуть би навіки...
Та просто нічого безплатно на довго немає.
І всі ті прохання, нездійснені мрії...
Пустенькі словечка і марні надії...
Усе ти пустив, не сказавши нічого
І вітер давно вже розвіяв останню розмову.
І ти вже давно мене позабув
Бо поруч твій "ангел" новий...
Вона... довгонога брюнетка...
Сміється все з жарту... говорить приємно...

Неможливо спинити час.
Ми не в силах його спинити.
Та він може спинити нас,
у безмежжі своїм втопити.

Не пустити в майбутній день,
на вчорашній струні лишити,
щоб під звуки старих пісень
ми ніщо не могли змінити.

Щоб ми вранці були такі ж,
як і вісім годин до того.
Не мудріше і не сміливіш,
не навчившись чогось нового.

Не знайшовши свою мету.
Не відкривши потрібні двері.
Залишивши любов святу
існувати лише на папері...

Не можливо спинити час.
Загубитися в часі можна...

Я не засну, якщо ти не прийдеш
і біль не заспокоїш мій глибокий,
крізь відстані мені не принесеш
в долонях-крилах довгожданний спокій.

Це можеш тільки ти, лиш ти один –
мене порятувати від будення...
Спинити плин настирливих хвилин
і повернути втрачене натхнення.

Я так тебе чекаю!.. Я тону
у загрубілих сутінках кімнати.
Без тебе цю пітьму не прожену.
А сили ледве вистачить чекати...

Зійди до мене, Бога посланець!
Покинь своїх висот небесні храми.
Ти ж бачив біль закоханих...

Так, я не пишу давно вершів,
Чому? Напевно болю було мало,
тепер, так вистачить цого,
напевно, кожному б на цій землі роздала.
Моя любов така примхлива діва,
Від неї я літаю наче птах,
а то ось так болить десь зліва,
Та люди кажуть, що це страх.
В моїх очах немає радостї, Вона,
кудись поділась, може і втекла.
Годинами дивлюсь на небо,
там хмаринки,
Та ім так холодно самим,
Я розумію іх , бо часто, на одинці
я залишаюсь з світом що німий.
Так,є кохання, воно – моє диво,
Та...