Батька махно

Дай нам Боже, дай нам сили
подолати всі шляхи,
Щоб дожили ми до згину,
а вороги - навпаки.

Хай гуляє вітер в полі
і даються нам в знаки,
що немає краще долі -
Батьківщина, я і ти.

Що це значить - бути з нами,
порявніись на віки
чи зробить верховну зраду,
щоб забути назавжди,
що є люд, є мрія вічна,
що не згасне у пітьмі,
вона бореться одвічно
за найкраще у житті.

Може й здатен хтось сягнути
до найвижчої мети,
та навряд, то просто люди,
що згубилися в пітьмі.

Летять казки із мами уст у віки
До немовлят, що ще не мовлять слово,
До тих дитят ще лине колискова
Вона найкращий друг є для батьків.
Лежить дитятко у своїй колисці,
Такеє мирне, спить спокійним сном,
Вже завтра знову мамі крикне,
А ще лиш мить і скаже перше слово.
Ще тільки мить і своїми стежками
затупотять малесенькії ніжки
Іще не раз, не двічі скаже: "мама",
І погортає перші свої книжки.
Прожити б тільки мить!
Дійти б до тої миті!
Переступить невидимий барьєр.
Туди, де ігри...

Дорожка вела меж берёзками
В прелестных зелёных борах,
Мчался по ней виб-повозками
Кортеж весь в Штатских мехах…
Вольготно летел он просторами,
Войдя в восхитительный раж,
И погосты сшивал километрами
В авангарде головной экипаж…
Перекур – у камня со звёздами,
В златисто искристых цепях
Жива память о павших героями
В кроваво избиенных степях…
Здесь и Штатские дяди бывали
В незабытых с годами местах,
Гостями вернуться ль мечтали?!
На родимую… да в сединах…
Когда-то их судьбы...

Ветер тучи гонит, раскачал дерева,
Дождь следы замоет и укроет трава.
Пятерых красных ведем на расстрел,
Только атаман, что то вдруг погрустнел.

"Что, атаман, вдаль печально глядишь,
Что ты грустишь, что ты, сокол, молчишь?
Чай не беда, расскажи молодцам,
Хлопцы все поймут, знаешь ведь сам".

"Малый в портках, хахиль бабы моей,
Бились когда-то мы с ним из-за ей.
Кажут теперь-мол за бабу и мстил,
Красною шкурою совесть прикрыл".

"Батька, так отпустим...Хай себе побег!"
-Этот...

хто такий Тарас Шевченко?
знаемо мы всi!
вчителя,батьки i дiти,
любимо його вершi
не скорився поет долi
в тяжкi тi роки коли жив вiн у неволi
i писав для нас книжки!

Народ бежит нынче в деревню…
Кто от долгов, кто от беды,
Чтобы попасть в СЕЛЬПО, харчевню
И за гроши купить еды.
Онегин, Ленский и Татьяна
В разных вагонах, без баяна,
Едут в Щербиновский район2,
Встречает их родня, перрон.
В беде положено рыдать,
Слезу, мать дочери смахнула,
Себя, припомнив, как тонула.
А сельская всех благодать,
Уже звала́, уже манила,
Облокотиться о перила.

1.«Венцом развития человека станут люди седьмой Расы, превратившись в богоподобных существ, творческих...

Країна злодіїв, пристосуванців і рабів,
Країна маргіналів й бюрократів,
Країна жебраків і новоспечених панів… -
Як ще тебе характеризувати?

Ти звикла вірити у новоявлених «месій»,
Тебе плюндрують – а тобі приємно.
Тебе безчестять, наче найостаннішу з повій,
І продають – вже навіть не таємно …

Ти стала мачухою для мільйонів тих простих
Людей, що скромно звуть тебе Вітчизна,
Вже призвичаїлась до цінностей чужих – отих,
Що так обожнюють нікчемні блюдолизи.

І все ж люблю тебе, о...

Для тебе невідомий шлях назад,
Ти – син атаки і племінник бою,
А для Вітчизни ти простий Солдат –
Солдат, що захища її собою.

Пройшов Ліберію ти, Сьєру і Ліван,
В Іраку й Косово від куль стікав ти кров’ю.
Твій батько захищав Афганістан,
А дід загинув в битві під Москвою.

Обов’язок ти пам’ятав завжди,
Завжди був вірним честі і присязі.
І, хай тебе не жалують вожді, –
Ніколи ти не зраджував наказу…

Я келих підніму за всіх отих,
Хто захищає мир на цій планеті,
Удачі їм! І хочу...

За что мне дар был послан кем-то свыше?
Кто мне ответит? Кто меня услышит?
Всегда хотел быть тихим и простым,
И направлял к стихам свои персты.
Творить, творить... Всегда я жил строками,
И хоть творили до меня веками,
Я бредил ими в легкой тишине.
Зачем они рождаются во мне?
Мне не нужны ни слава, ни известность.
Дороже золота бывает честность,
Дороже золота бывает жизнь.
Мне много раз твердили: «Отрекись!»
Мне говорили часто, что писатель —
Всегда пустой, бессмысленный мечтатель...

Земле моя,Україно,
Мій дім, моя Батьківщино!
Ти багата на землі родючі,
На степи,на лани й на барвінки квітучі.
Ти минуле славетне несеш у віках
І не вмре, незагине слава в роках.
Ти поетів безсмертних нам принесла,
Шевченка славетного дух невмира.
Україно! Твоя мова пташина,твої ріки
Й озера, червона калина,
Твої символи вічно живуть у серцях,
Не згорять, не потонуть в безкраїх морях...!!!