Ад-дин

Крок.
Великий шматок
Від життя
Ухоплю для тебе я.

Казки.
Повір мені,
Я не зраджу
І життя казковим зроблю.

Двері.
Завжди відкриті,
Заходь, пробачу усе-
Ненавидіти не можу тебе.

Мрія.
Буде жити надія,
ЇЇ не тримай,
Але й не втрачай.

Дитина.
Ти для мене єдина,
Я виправляю твої помилки,
І хочу усього навчити.

Галя, Галочка, Галюся!
Ой! Дивлюсь не надивлюся.
Гарна, спритна, молоденька.
Як суничка солоденька.
ТвоЇ ясні, сині очі.
Я поринути в них хочу.
Та й забутись, як дитина.
Зупинись, хоч на хвилину!
Ти краса моя чудова.
Як зустрінемось ми знову,
То скажу тобі, дівчина:
Рідна ти моя, єдина.
Я закоханий без тями.
Що кохання робить з нами?!

Подивись на птахів – в небі сірому,
Їхні крила приглушують дзвін церков,
Відлітаюсть кудись смутком білим,
Щоб вертатись назад знов і знов.
В кожній краплі дощу відображення
Поплямованих болем надій
Задихнувшись відкрику протяжного,
Гільйотину збудую.. не мій..
Я простягу скалічені крила,
Відшукай мене , милий, в ключі
Так літати мені не під силу.
Так літати хіба, що вночі.
Змах крила конвульсійний.. О, Боже!
Дай же сил поборити печаль
Шкодувати себе я не можу,
Мені...

У соседей есть дочурка,
Дочку Диночкой зовут.
А меня все кличут Юркой
В школе, дома, там и тут.

Мне сказала как-то Дина:
– Тридцать первого числа
Мама мне из магазина
Динозавра принесла.

Показала мне игрушку,
Динозаврик был смешной –
Он лежать умел на брюшке
И кивать нам головой.

Все торговые палатки
Обошёл я, весь базар…
Где, скажите мне, ребятки,
Продаётся Юркозавр?

2007 г.

Ти брав мою руку... часто всміхався...
Ти завжди казав, що я від всіх краща...
Ти слово промовивши прямо у вічі
Вдихав в мене радість... і мабуть би навіки...
Та просто нічого безплатно на довго немає.
І всі ті прохання, нездійснені мрії...
Пустенькі словечка і марні надії...
Усе ти пустив, не сказавши нічого
І вітер давно вже розвіяв останню розмову.
І ти вже давно мене позабув
Бо поруч твій "ангел" новий...
Вона... довгонога брюнетка...
Сміється все з жарту... говорить приємно...

Ти виграв це поєдинок,
Він породжує нове бажання,
Ти для мене у світі єдиний,
Та ця битва, вона не остання.
Я боротимусь знову і знову
Допоки вистачить сили,
Бо це доля, - не випадковість,
Віддам душу за тебе мій милий.
Я Всевишньому вдячна за дар,
Бо без його не вміла б любити
Серед розпачі, смутку і чвар,
Не змогла б це життя я прожити.
Моє тіло належить тобі,
А мій дух... Він давно уже твій,
Ти б`єшся за мене в пітьмі
У страшній, як нічний буревій.
Та я вірю в монотонний...

Твої губи кричать «не люблю»!
Мої очі благають «не йди»…
Зимний погляд я твій ловлю
В нім журби промайнули сліди
Ти говориш, що я не єдина
Що таких як я, цілий світ
Тихо плаче рясна горобина
Про останній жовтневий політ.
А здавалося, що неповторна
Що мій профіль у серці застиг
Де взялась ця реальність потворна?
Нащо зруйнував усе ти?!

Приходить Іван до Мойші,
Напевно – позичати гроші
(Кишені у тих най товщі,
У безладді – вони хороші).
Вносить єдине «прошєньє» –
Одненьку позичити гривню
(Явище є комерційне,
Тим, створює мзду депозитну).
Кредитор вніс топорище,
Як би залог чемної справи
(«Інтерес» й на кладовище
Впливає творінням засади).
І ставить Мойша завдання:
Я гривню даю, ти ж вертаєш
Дві гривні в бік клопотання,
Й питання які іще маєш?!
Ще зміркувавши везіння,
Дбайливо він каже Івану:
Зараз...

бувальщина майже
Степан працює на комбінаті,
Де м’ясо виробляє для людей,
Й робочі там зовсім не багаті
Й породжують масовість ідей…
Ось, перша закінчилася зміна,
Наш трудяга швидкість уключив,
На трамвайчик, що кружляє зліва,
Находу миттєво заскочив…
Після тяжкого шкірного дьору
Він раптом у салоні і заснув,
Що снилося – догадайтесь з ходу,
…й контролер негайно розбудив…
Жінка ж з сумкою питає з боку:
- Дядько, щось сторчить у вас з штанів?!
Неприємність доведіть до толку...

Будильник прозвенел строптиво, непослушно,
Но размыкать глаза не хочется совсем,
А хочется летать высОко и воздушно,
Вне тягостных забот среди унылых стен…

Но он, увы, звенит, и утро возвещая,
Вытягивает вдруг из тайных райских кущ...
И к маленькой Земле надменно возвращает,
Играя динь-дилинь!!! приветственный, как туш…

Ленивая ладонь нащупывает кнопку,
Пытается прервать заботливый мажор…
Об стенку бы тебя… чтоб навсегда прихлопнуть!
Хотя б на пять минут!.. дневной отринув вздор...