А в настоящем листопад

Я дивлюсь на небо,
А на небі зорі.
Я не розумію,
Звідки в світі горе,
Звідки біль і сльози,
І страшні недуги,
Вітер, дощ і грози
Злість, ганьба, наруга.
Звідки смерть і війни,
Жадібність і заздрість,
Сум і безнадійність,
Старість, безпорадність …
Я дивлюсь на небо
І про щастя мрію.
Звідки зло на світі,
Я не розумію…

Івано-Франківськ
14 листопада 2009р.

Він звик дивитися на світ
Крізь окуляр оптичного прицілу,
Він звик, коли сумління не болить,
Бо у прицілі ворог – не людина.

Він звик дивитися на світ,
Як той хижак, що так чека на жертву,
Він звик, коли інстинкт його кричить:
«Все те, що є поганим, мусить вмерти!»

Він звик дивитися на світ,
Який давно уже не чорно-білий,
Але тепер душа його болить,
Бо зрозумів він: ворог – теж людина…

Івано-Франківськ
16 листопада 2009р.

Мне тихий шелест листопада
Напоминает о былом:
Деревню, дом, в тумане стадо,
И степь без края за окном.
И смех весёлый у причала.
Изгиб тропинки средь берёз.
Как на крыльце меня встречала
Седая мать во время гроз.
Всплывали встречи у Фонтанки.
И Петергоф – со львом Самсон.
Музей «Прорыв блокады», танки.
И жизнь с любимой, словно сон…
Октябрь. Все в золоте деревья.
Шуршит опавшая листва.
И бродят рядышком поверья,
И кружит в прошлом голова.

Друге сонце засяяло
На небі ранкового міста.
Обвуглена гілка сакури…

***

У невеличкому японському містечку
Малюк-школяр – допитлива дитина –
Йдучи за руку з дідом по-малечку,
Спитав: Дідусю, що то: Хіросіма?

Дідусь, примруживши вузькі старечі очі,
Здійняв обличчя у безхмарне небо,
Згадавши морок ядерної ночі,
Подумав: Розказать? Чи все ж не треба?

Наважився. Сказав: Жахливий сильний біль,
Останній зойк людей в горнилі пекла,
Від багатьох лишилась тільки тінь,
Вкарбована...

Осень, преклонный возраст года,
Снова красит листья в жёлтый тон,
И засыпает медленно природа;
Не за горами долгий белый сон...

И грусть невольно возникает,
Когда смотрю на листопад.
Тоска в душе... А сердце знает:
Года и лето не возвратить назад.

Тарас Тимошенко

Скажіть: Чому на світі стільки зла?
Чому добру завжди потрібен захист?
Коли настане світлая пора?
Коли у душах запанує радість?

Скажіть: Чому на троні знов брехня?
Чому лукавий далі світом править?
Коли в серця повернеться весна?
І камінь їх в кохання переплавить?

Івано-Франківськ
27 листопада 2009р.

Слышу я невпопад
Часто сердце своё ,
Вот и прошёл листопад ,
Снег не идёт ё моё ...

Місяць в веселковім ореолі
Пролива на землю срібне світло,
На нічліг спішать маршрутки кволі:
Напахалися за день – набридло.

Місто сонне, в парках стало тихо –
Десь-колись загавкає собака.
Поступово в житлах гаснуть вікна –
Мешканці втомились і йдуть спати.

Вихідні минули – завтра знову
Понеділком розпочнеться тиждень.
Знаю: пролетить він дуже скоро.
Сподіваюсь: буде він не гіршим.

Івано-Франківськ
29 листопада 2009р.

Помню я город героев-
Шахты моей Воркуты,
Как мы гуляли с тобою ,
Как мы с тобою росли !

Жуткие эти метели
В зиму сносили едва ,
Ветры всё пели нам трели ,
Выла всё ночью пурга ...

Техника в стужу ломалась ,
Ветра не выдержав шквал,
Это природа смеялась ,
Это мороз ликовал ...

Но лишь железные люди
Вынести это смогли,
Сказано , - "Город здесь будет!"
Сделали всё что смогли ...

И появился на славу
Град мой родной - Воркута ,
Это шахтёрская слава ,
Это победа страна...

Стекают шоколадные секунды
И тают шоколадные слова;
Мы словно сны в нирване Будды
И время вкусно, как халва.


* * *

волшебник листопадов
сказал осени приходи на чай
и ведь пришла


* * *

В любви эмоций вулкан:
И счастия фонтан,
И омуты обид...
Кто кого перехитрит
И дико соблазнит.


* * *

вылились
из клапана
ингредиентами
семена
тревоги
предчувствия
наваждения
все потаенное
и запретное


* * *

Выходя из больницы
В белый город,
Ты видишь — и тут...