Ніяковію...

Ніяковію... Ось і ти туди ж:
„А скільки заробляєш? Чом так мало?..”
Що тут казать? - Я посміхаюсь лиш.
І відшутковуюсь. Приземленно. Невдало.

Спочатку намагався вести бій:
Ви ж всі читаєте там щось зарозуміле!
Невже ж для вас то лиш до хлібу сіль?!
А власний крок? А висновки? – Несила?!

Кому життя – то лиш війна за скарб,
Той жадібність свою лиш напуває;
У меркантильності палкий азарт,
Та міри в ній, відомо же, немає.

Невже майно – це людяності мір?!
Як зветься тоді той людини віра?
А без духовності людина то й не звір,
То накопичення майна лише машина...

Так хочеться сказати: „Подивись,
Ось мої руки, ось на них мозолі!
Я не боюсь роботи, та й думки
Мої на недокрів'я ніц не хворі.”

Якщо поваги варте лиш життя,
Що статок має,– славте свого бога.
Та не питайте, скільки маю я.
Я посміхнусь, і не скажу нічого...