Візьми усе

Коли пустий, коли тебе немає,
Коли немов розсіялось тонке,
Не місце відчаю – таке в житті буває –
Не бійсь, ти віднайдеш своє, людське...

Але не серед інших чоловіків.
Ти йди туди – за соціуму край,
Серед дерев і квітів знайдеш ліки,
Лиш сядь, і в себе двері відчиняй.

Впусти туди спочатку першой тишу,–
То спокій, ніби мовчазне буття,
Але, прислухавшись, ти розпізнаєш риси,
Бо сповнена вона завжди життя.

Там десь струмок, хоч вдалині, а чути,
Напийсь із нього подумки води –
І ось ужне насіння мрій не скуті,
А мрії чим не крила для душі?!

Злети на них і полонися небом,
Світогляд дасть нехай воно тобі;
А вітер вже несе тебе над степом,
Візьми у степу мудрості собі...

І, запрокинувши чоло тепер розважне,
Проникнись сонця променем ясним,
Нехай воно засліпе тіні зайві,
Візьми його у себе й станеш ним.

А ставши сонцем, подаруй ти світу
Усю любов, тепло і сяйво все,
І що дадуть тобі планети діти –
Візьми усе, і ти отримаєш... себе...