Вона кохала серцем, а розум

Вона кохала серцем, а розум
Благав її усе припинити,
Була щаслива з ним, але вдома,
Благала більше їй не дзвонити.

Вона губила довге волосся ,
Вона не спала довго до ранку,
Та вийшло так, що здалося,
Що це була лише забаганка.

Вона шукала сенс в цьому світі,
А світ шукав її в своїх мріях,
Вона бажала к зорям летіти,
Та відчувала спокій в цих діях.

Коли гуляла о півдні цим парком,
То відчувала радість безмежну,
Тому що знову цим ранком,
Відчула, що від нього залежна.

Та потім знов сум на обличчі,
Бо знає ,довге все не буває,
А її радість так личе,
Вона неначе пташка літає

А сонце її так покохала,
Що вітер не зміг зрозуміти,
Чому її серце палало,
А очі почали бриніти.

А зорі, тоді коли темно
Ім.`я її пензлем писали
А потім збагнули-даремно,
Вона вже заснула, не з нами.