Присвячується Антону

Чорна ніч на землю впала,
Я в думках тебе плекала,
Ніжно очі твої цілувала,
Про себе зовсім забувала.

Чорний янголе, прийди,
Запали знов всі світи,
Щоб не плакали дівочі,
Мої теплі карі очі.

Ти з’явився, наче диво,
Моє серце вмить зомліло
І шептало, що це—ти,
Але час прийшов піти.

Порожнеча, сил не маю,
Свою долю проклинаю.
Хоча знаю: різні ми.
Й прошу: «серце відпусти!»

Я не в силах розлюбити,
Своє серце розчавити,
Що тобі здалось в полон.
Ні, мій любий, це не сон.

В мріях я тебе цілую.
І до інших всіх ревную.
Хочу тебе обіймати
Й палко лиш тебе кохати.

Підійти боюсь до тебе,
Розірвалось моє небо
Навпіл до тебе і після.
І про тебе кожна пісня.

Може, це буде зухвало.
Але так уже страждало
Моє серце, мій єдиний,
Щоб дійти до тебе, милий.

Не відштовхуй, пригорни,
Мене з собою забери.
Бо, знаєш, іншої немає
Любові, що небес сягає.

Без тебе я не хочу жити,
Бо без крил не полетіти.
Без тебе серце кровоточить,
З тобою бути завжди просить.

Знай: мені іншого не треба,
Хоч крилами сягав би неба.
Душа ж бо вже тебе обрала,
Ніколи так ще не кохала...