Я слухала шепіт хвилі,
Хвиля тихенько шепоче,
Їй вже море набридло,
Більше так жити не хоче.
Стати б на небі зіркою,
Палко в ночі світити,
А може стати людиною,
Щоб навчитись любити?
Та кажуть від цього так боляче,
Так, ніби навпіл розірвана.
Між морем- душею, та берегом- розумом,
Губитись як квітка зірвана.
Губитись в полоні відчаю,
Від цього і сльози стрічкою,
Та ні, не хочу кохати,
Нехай краще стану я річкою.
Ой, хвіилько, любо подруженько,
Знайома мені твоя доля.
Та знаешь,життя без кохання
Страшніше за смерть та неволю.
Хвиля тихенько шепоче,
Їй вже море набридло,
Більше так жити не хоче.
Стати б на небі зіркою,
Палко в ночі світити,
А може стати людиною,
Щоб навчитись любити?
Та кажуть від цього так боляче,
Так, ніби навпіл розірвана.
Між морем- душею, та берегом- розумом,
Губитись як квітка зірвана.
Губитись в полоні відчаю,
Від цього і сльози стрічкою,
Та ні, не хочу кохати,
Нехай краще стану я річкою.
Ой, хвіилько, любо подруженько,
Знайома мені твоя доля.
Та знаешь,життя без кохання
Страшніше за смерть та неволю.
Обсуждения Я слухала шепт хвил